Із всієї емоційної сфери пряме кримінально-правове значення, у визначених законом випадках, надається лише афекту - сильному душевному хвилюванню, яке зумовлено неправомірною поведінкою потерпілого. Перебуваючи в стані афекту, особа не має можливос-ті в повному обсязі усвідомлювати власну поведінку, керувати нею, не завжди в повному обсязі усвідомлює наслідки своєї діяль-ності. Все це дає підстави вважати діяння, вчинені в стані афекту, менш суспільно небезпечними, менш тяжкими у порівнянні з ти-ми, що вчиняються у спокійному стані психічної діяльності. Ра-зом з цим стан афекту не визначає неосудності особи, оскільки здатність усвідомлювати суспільно небезпечний характер власної поведінки керувати нею та передбачати її суспільно небезпечні наслідки особою в цілому не втрачається. Перебування особи у стані афекту визначається судовою психолого-психіатричною експертизою. Осудність виключається лише у випадку перебу-вання особи у стані патологічного афекту, коли особа повністю втрачає можливість усвідомлювати характер власної поведінки та керувати нею.

Кримінально-правове значення мотиву, мети та емоційного стану полягає в тому, що, входячи в структуру суб'єктивної сто-рони складу злочину, вони підлягають доведенню в ході досудового розслідування та судового слідства по кримінальній справі і повинні бути враховані при винесенні обвинувального вироку (статті 64, 334 КПК України).

Входячи в структуру суб'єктивної сторони складу злочину вка-зані обставини, на відміну від вини, не виступають як її конструк-тивні елементи, а є факультативними ознаками.

У деяких випадках, коли вказані характеристики мають особли-ве значення для визначення злочинного діяння та особи винного, вони використовуються законодавцем для конструювання кваліфі-кованих (особливо кваліфікованих) або привілейованих складів злочинів, а також враховуються як ознаки, що пом'якшують або обтяжують покарання. Коли мотив, мета або емоційний стан без-посередньо вказані в диспозиції норми Особливої частини Кримінального кодексу, вони набувають обов'язкового значення і ста-ють конструктивними елементами складу конкретного злочину. В цьому випадку їх відсутність свідчить і про відсутність відповід-ного складу злочину в цілому.

Приміром, подання громадянином-підприємцем або засновни-ком суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам державної влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам буде утворювати склад злочину, передба-ченого ст. 222 КК («Шахрайство з фінансовими ресурсами»), лише в тому випадку, коли ці діяння переслідували мету одержання суб-сидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. За від-сутності такої мети немає підстав стверджувати про наявність складу злочину передбаченого ст. 222 КК. У деяких випадках за-конодавець прямо не зазначає у кримінально-правовій нормі мотив та мету злочину, однак вони за змістом безпосередньо характери-зують суб'єктивну сторону конкретного діяння. Скажімо, без ко-рисливого мотиву і мети наживи не можуть існувати крадіжка, грабіж, розбій. Разом з цим в диспозиції норм КК, які визначають відповідальність за вчинення цих злочинів, пряме посилання на такі характеристики відсутнє, тому що вважається зрозумілим.

Включаючи вказані характеристики до структури складу зло-чину, у деяких випадках законодавець тим самим посилює кримі-нальну відповідальність, утворюючи кваліфіковані або особливо кваліфіковані склади злочинів. Наприклад, диспозицією ст. 115 ч. 2 п. 6 як кваліфікуюча ознака умисного вбивства передбачено його вчинення з корисливих мотивів, а п. 9 - вчинення вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення. При створенні складів злочинів з особливо кваліфікуючими обста-винами вказані характеристики використовуються у нормах ст. 144 ч. 3 - «Насильницьке донорство», ст. 149 ч. 3 «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини» та ін.

Одночасно при конструюванні деяких злочинів мотив, мета та емоційний стан використовуються законодавцем і для створення привілейованих складів злочинів - ст. 116 «Умисне вбивство, вчи-нене в стані сильного душевного хвилювання», де привілейованою обставиною виступає емоційний стан, ст. 124 «Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затри-мання злочинця», де як така ж обставина виступає соціально корисний мотив - захист від злочинного посягання, або мета - затри-мання злочинця тощо.

Визначаючи коло обставин, які пом'якшують покарання (ст. 66 КК), законодавець включає до їх кола емоційний стан (п. 7), суспіль-но корисну мотивацію (пункти 8 та 9). Розглядаючи вказану нор-му, слід зазначити, що, виходячи з можливості її розширеного тлумачення (ч. 2) суд має можливості при обранні покарання ви-знати такими, що пом'якшують покарання, й інші позитивні моти-ви та цілі, що визначили вчинення злочину.

Характеристики мотиву і мети враховуються законодавцем і при визначенні переліку обставин, що обтяжують покарання (ст. 67 КК). До них, зокрема, належать мотиви расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату (п. 3), низинні мотиви які обу-мовили вчинення злочину у зв'язку із виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку (п. 4) та ін.

7. Помилка та її значення для кримінальної відповідальності

Кримінальне право базується на принципі винної відповідаль-ності особи за вчинене нею діяння. Вина передбачає правильне аде-кватне відображення у свідомості суб'єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину. Однак у житті зустрічаються випадки, коли особа, вчиняючи конкретне діяння, помиляється в його фактич-них ознаках (у характері об'єкта чи предмета діяння, наслідків, при-чинного зв'язку) або неправильно оцінює його правову природу, юридичні властивості. В цих випадках у свідомості особи формується помилкове уявлення про об'єктивну дійсність. Це може бути ви-кликано різними об'єктивними і суб'єктивними обставинами, при яких вчиняється діяння, і по-різному впливати на вирішення питання про вину особи і її кримінальну відповідальність. У цих випад-ках і виникає питання про помилку та