Оскільки об'єкт є елементом складу, що насамперед визначає характер суспільної небезпечності злочину та його правильну ква-ліфікацію, неправильне уявлення особи про об'єкт впливає на її вину і відповідальність: особа відповідає за спрямованістю умислу. Од-нак внаслідок того, що фактично шкода тому об'єкту, який передба-чався, не була заподіяна, відповідальність має наставати за замах на цей злочин (в наведених прикладах - за замах на злочині, передба-чені в ст. 308 або в ст. 399 КК).

Помилка в характері діяння може бути дво-якого роду. По-перше, вона може виражатися в помилці особи щодо наявності в її дії або бездіяльності фактичних ознак, що утворюють об'єктивну сторону конкретного складу злочину; по-друге - в по-милці щодо відсутності в її діянні таких ознак. У першому випад-ку суб'єкт, вчиняючи певне діяння (дію чи бездіяльність), вважає, що воно становить собою фактичну ознаку об'єктивної сторони конк-ретного складу злочину, тоді як в дійсності цього немає. Так, мати новонародженої дитини, бажаючи позбутися неї, кидає дитину в ко-нтейнер для сміття, вважаючи, що позбавляє її життя, однак з'ясо-вується, що дитина народилася мертвою. Така помилка не виключає умислу і відповідальності. Але оскільки особа помиляється і наслід-ки (смерть) не настають з причин, що не залежать від її волі, відпо-відальність настає за замах на злочин. У наведеному прикладі мати новонародженої дитини повинна відповідати за замах на вбивство. В другому випадку - при помилковому уявленні особи про відсут-ність в діянні фактичних ознак, що утворюють об'єктивну сторону конкретного складу злочину, - умисел на вчинення злочину відсут-ній. Відповідальність можлива лише за необережний злочин, якщо вчинення такого діяння з необережності передбачене КК і якщо буде встановлено, що особа повинна була і могла передбачити помилко-вість свого висновку про відсутність в її діянні ознак об'єктивної сто-рони. Так, за необережне вбивство повинна відповідати мати ново-народженої дитини, яка, вважаючи, що дитина народилася мертвою, і не бажаючи розголосу, закопує її. Фактично ж виявляється, що ди-тина народилася живою, а смерть її настала від дій матері. Вважаючи дитину мертвою, винна не передбачала можливості настання смерті від її дій, але повинна була і могла передбачити таку можли-вість, оскільки не вжила необхідних заходів для встановлення фак-ту смерті.

Третя фактична помилка - у розвитку причинно-го зв'язку - становить собою неправильне уявлення про дій-сний розвиток причинного зв'язку між суспільно небезпечним діян-ням і суспільно небезпечними наслідками. Для вирішення питання про вину особи правильна оцінка нею причинного зв'язку має істот-не значення, тому що останній є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочинів з матеріальним складом. При цьому слід урахува-ти, що кримінальне право не вимагає, щоб особа усвідомлювала причинний зв'язок у всіх деталях і особливостях. Потрібно тільки, щоб особа усвідомлювала розвиток причинного зв'язку в загальних рисах. Тому помилка особи саме в цих загальних рисах впливає на форму вини і відповідальність, тоді як помилка в деталях такого впливу не має. Так, якщо особа, бажаючи вбити людину, стріляє в ділянку грудної клітини і вважає, що смерть настане від поранення серця, а в дійсності потерпілий помер від сильної крововтрати вна-слідок поранення артерії, то така невідповідність передбачуваного і дійсного розвитку причинного зв'язку не виключає умислу на вбив-ство і відповідальність настає саме за умисне вбивство, тому що винний не помилявся в загальних закономірностях настання смерті від поранення життєво важливих органів. Помилка в причинному зв'язку виключає відповідальність особи за злочинний наслідок, що настав, якщо має місце істотна розбіжність між тим, що передбачав-ся, і фактичним розвитком причинного зв'язку. Так, якщо винний дав разом із їжею потерпілому отруту з метою вбивства, а потерпі-лий, вийшовши з будинку, потрапив під машину і загинув, то вин-ний повинен відповідати тільки за замах на вбивство, тому що смерть потерпілого не знаходилася в причинному зв'язку з даванням отру-ти: дійсний розвиток причинного зв'язку істотно розійшовся з тим, як його уявляв винний.

Помилка в особі потерпілого полягає в запо-діянні шкоди одній людині, помилково сприйнятій за іншу. Винний, бажаючи вбити С., вбиває В., помилково сприйнятого за С. Така по-милка не може впливати на форму вини і відповідальність, тому що життя будь-якої людини (а саме життя тут є об'єктом) однаково охо-роняється законом про кримінальну відповідальність. Винний же в цій ситуації не помилявся в тому, що посягає на життя людини. Отже, відповідальність його і повинна наставати за умисне вбивство.

Помилку в особі потерпілого необхідно відрізняти від деяких випадків помилки в об'єкті, зовнішньо схожих з помилкою в особі. Наприклад, особа, бажаючи помститися судді, який постановив рі-шення не в її інтересах, чекає його ввечері на вулиці і спричиняє тяжке тілесне ушкодження. Однак виявляється, що вона помилила-ся і прийняла за суддю іншу людину. У цьому випадку хоча шкода заподіяна здоров'ю іншої людини, але помилка була не в особі по-терпілого, а в об'єкті: винний спрямовував свої дії не тільки проти здоров'я, а й на заподіяння шкоди нормальній діяльності правосуд-дя. Питання про його вину і відповідальність тут повинно вирішу-ватися за правилами помилки в об'єкті: винний має відповідати за замах на злочин, передбачений в ч. 3 ст. 377 КК.

Від помилки в особі потерпілого необхідно також відрізняти випадки відхилення дії або удару, що зовні схожі на цю помилку, але не є нею. При відхиленні дії