ПЛАН

ВСТУП

1. Поняття та суб’єкти функції обвинувачення у кримінальному процесі.

1.1. Кримінально-процесуальні функції

1.2. Принцип змагальності в кримінальному процесі.

1.3 Загальна характеристика суб’єктів здійснення функцій обвинувачення.

2. Прокурор, як суб’єкт функції обвинувачення у кримінальному процесі.

3. Потерпілий, як суб’єкт функції обвинувачення у кримінальному процесі.

3.1. Захист прав потерпілого від злочинів? Вдосконалення процесуальних прав потерпілого.

ВИСНОВОК

Використана література

ВСТУП

В даній курсовій роботі я розглянув характеристики суб’єктів обвинувачення у кримінальному процесі. Як мені стало відомо в процесі навчання ними законодавець визнав: прокурора, потерпілого, представників потерпілого, цивільного відповідача.

Послідовно, крок за кроком, у власній праці мною охарактеризовані зазначені суб’єкти.

Одним з головних фігурантів кримінального процесу є прокурор. Прокурор – суб’єкт кримінального процесу, на якого згідно ст. 121 Конституції України покладена одна з таких функцій, як підтримання державного обвинувачення в суді.

Згідно статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін та підтримання в суді державного обвинувачення прокурором. Виходячи з цього, Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” слушно зазначає, що при віддані особи до суду слід у всіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, визнавати обов’язковою участь у судовому засіданні прокурора.

Іншою фігурою кримінального процесу виступає потерпілий. Потерпілий має право особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення по справах приватного обвинува-чення. Більше того, коли в результаті судового розгляду прокурор переконається, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення і відмовляється від обви-нувачення, суд роз'яснює потерпілому та його представнику право вимагати продовження розгляду справи. У цьому випадку по-терпілий самостійно підтримує обвинувачення.

Цивільний позивач – це громадянин, підприємство, установа або організація, що потерпіли матеріальний збиток від злочину та висунули вимогу про його відшкодування у порядку кримінального судочинства. Якщо в результаті злочину громадянину заподіяно не тільки матеріальної або моральної шкоди, він може виступати в процесі одночасно і як цивільний позивач, і як потерпілий.

Метою даної курсової роботи є аналіз такого інституту як обвинувачення.

Для досягнення зазначеної мети мною були поставлені наступні задачі:

Розглянути поняття і значення функції обвинувачення;

Проаналізувати суб’єктів функції обвинувачення;

Дати характеристику суб’єктам функції обвинувачення;

Розкрити принцип змагальності в кримінальному процесі.

Вважаю, що в цілому вирішити їх мені вдалося.

1. Поняття та суб’єкти функції обвинувачення

у кримінальному процесі.

1.1. Кримінально-процесуальні функції

В юридичній літературі кримінально-процесуальним функціям приділяється багато уваги, однак у деяких під-ручниках питання поняття, видів і змісту кримінально-процесуальних функцій не розглядається. Слід зазначи-ти, що ця проблема с досить складною і важливою, про що свідчить різноманітна і широка полеміка у наукових колах.

Свідома діяльність завжди спрямована на досягнення якоїсь мети. Це повною мірою стосується і кримінально-процесуальної діяльності та окремих її компонентів - процесуальних функцій.

Наприклад, О. М. Ларін визначає процесуальні функції в кримінальному судочинстві „як види (компоненти, час-тини) кримінально-процесуальної діяльності, що відрізня-ються за окремим безпосереднім завданням, яке досягаєть-ся в результаті провадження по справі”. Під криміналь-но-процесуальними функціями І. В. Тирічев розуміє „такі види, напрями діяльності суб'єктів кримінального проце-су, які обумовлені їх роллю, призначенням і завданням участі в справі”.

Порівнюючи ці та інші визначення, можна дійти вис-новку, що в загальних рисах їх зміст збігається. Звичайно, ці дефініції можуть бути використані в контексті теми, що вивчається.

На думку Ю. М. Грошевого та М. С. Строговича, „в кри-мінальному процесі існують три головні кримінально-про-цесуальні функції: 1) обвинувачення (кримінальне пере-слідування); 2) захист; 3) вирішення справи (правосуддя)”.

Ця концепція затвердилась і отримала розвиток у про-цесуальній науці. Виділення цих трьох функцій значною мірою є традиційним і характерним для змагальної кон-струкції процесу.

Основний недолік концепції трьох головних функцій полягає в тому, що вона не відображає всієї повноти кри-мінально-процесуальної діяльності, залишаючи осторонь діяльність значного числа учасників процесу. Звернувши на це увагу, Р. Д. Рахунов вважає, що ці три функції не тільки не охоплюють діяльність всіх учасників процесу, а й здійснюються далеко не на всіх трьох стадіях. На його думку, до самостійних належать функції розслідування кримінальної справи, підтримання цивільного позову і за-хисту від позову.

Про самостійність функцій розслідування справи за-значали й інші автори.

Основними кримінально-процесуальними функціями, на думку С. В. Бородіна, є: розслідування злочинів, обвину-вачення, захист, вирішення справи по суті.

Вважаю, що така позиція заслуговує на підтримку, але, на мою думку, останню функцію вирішення справи по суті треба доповнити для правильного її сприйняття і викласти в такій редакції: „вирішення справи по суті (на стадіях досудового чи судового слідства), оскільки кри-мінальні справи остаточно вирішуються на зазначених стадіях кримінального процесу.

Отже, основними кримінально-процесуальними функ-ціями є:

- розслідування злочинів;

- обвинувачення;

- захист;

- вирішення справи по суті (на стадіях досудового або судового слідства).

Щодо функції обвинувачення, то я нижче в курсовій роботі розгляну інститут державного обвинувачення.

Обвинувачення є самостійною функцією кримінального процесу, бо вона здійснюється між стадією досудового слідства, в якій слідчий складає обвинувальний висновок, і стадією попереднього розгляду справи суддею, що йде після затвердження прокурором обвинувального висновку.

Довгий час у теорії тривали дискусії щодо природи й місця діяль-ності прокурора у кримінальній справі, що надійшла до нього від слідчого з обвинувальним висновком. Більшість учених вважала її складовою частиною стадії досудового слідства. За такого підходу залишалося невирішеним питання про час виникнення функції державного обвинувачення, яку прокурор здійснює в суді.

Під час досудового слідства у кримінальній справі прокурор виконує одночасно дві функції: 1) нагляду за законністю і діяльності органів дізнання та досудового слідства; 2) обвинувачення. Перша функція переважає. Отримавши від