Тут є ще над чим працювати в напрямку вдосконалення чинного законодавства. Наприклад, слід законодавчо визначити, що сума за-стави, в разі порушення обвинуваченим взятих на себе зобов’язань в зв'язку з її застосуванням, а також майно, нажите обвинуваченим злочинним шляхом, в першу чергу звертаються на відшкодування шкоди, завданої злочином потерпілому, а не на користь держави, як це вказано відповідно в ст. 81 та 154-1 КПК України.

У законі слід записати: „Всі цінності, які знаходились у власності обвинуваченого і були вилучені при провадженні по справі, або цінності, на які накладено арешт, використовуються в першу чергу для відшкодування потерпілому шкоди, завданої злочином”.

3.1. Захист прав потерпілого від злочинів? Вдосконалення процесуальних прав потерпілого.

Які гарантії захисту законних інтересів осіб, потерпілих від злочину; як і хто може захистити їх права; чому інтересами останніх законодавець нехтує до цього ча-су?

На ці та інші запитання Кримінально-процесуальний кодекс України не містить відповіді.

Згідно з ст. 49 КПК права потерпілого зведені до: заявлення клопотань і ознайом-лення з усіма матеріалами справи з момен-ту закінчення попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не про-вадиться, - після віддання до суду. Коли подавати докази? Крім того, потерпілому надано права: брати участь у судовому роз-гляді, заявляти відводи, подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчо-го, прокурора і суду та оскаржувати вирок, ухвали і постанови суду (судді).

На перший погляд, потерпілому надано досить прав для захисту своїх інтересів. Однак чинним КПК порядок проведення дізнання і попереднього слідства регла-ментований так, що окремі декларовані права останнього нездійснимі.

Невизначеність способів і методів здійс-нення захисту прав потерпілого починає-ться з порушення кримінальної справи, відмови у її порушенні і триває до закін-чення попереднього слідства чи дізнання. Так, наприклад, згідно зі ст. 217 КПК слід-чий, визнавши попереднє слідство закінче-ним, повідомляє про це потерпілого, його представника, цивільного позивача і циві-льного відповідача та його представника і за їх клопотанням надає можливість озна-йомитися з матеріалами справи. Там же йдеться, що зазначені особи мають право робити виписки із справи і заявляти кло-потання про доповнення слідства. Потер-пілий чи його представники можуть заяви-ти такі клопотання про: проведення огляду місця події (ст. 191), відтворення обста-новки і обставин події (ст. 194), допит потерпілого віч-на-віч з обвинуваченим чи свідком (статті 171, 172). Хто їх задоволь-нить у стадії завершення слідства, коли закінчуються терміни тримання під вартою чи провадження слідства? Які клопо-тання може заявити потерпілий у справах, де попереднє слідство не провадиться, тобто після віддання обвинуваченого до суду (ст. 49), коли ст. 109 навіть не перед-бачає ознайомлення потерпілого з матері-алами справи до складення обвинувально-го висновку. Значить, у цьому разі клопо-тання потерпілого можуть бути розглянуті і вирішені лише судом або суддею. Хто ж у цьому разі при задоволенні клопотання буде провадити огляд місця події, місцево-сті, відтворення обстановки і обставин по-дії і коли, хто відшукає сліди злочину?

Казуїстично вирішено КПК й питання оскарження потерпілим, цивільним пози-вачем постанови органів дізнання і слід-чого про відмову в порушенні криміналь-ної справи або про її закриття.

Згідно з ст. 99 КПК прокурор, слідчий, орган дізнання або суд повинні повідоми-ти про відмову в порушенні заінтересова-них осіб, підприємства, установи, органі-зації, а згідно з ст. 99-1 скарга подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з моменту одержання копії постанови. З цього можна зробити висновок, що орган, який відмовив у порушенні кримінальної справи, повинен не просто повідомити за-інтересованих осіб; крім того, надіслати їм копію постанови або ухвали про відмову. Практика показує, що органи дізнання, зокрема працівники міліції, доведуть, що вони вимоги ст. 99 КПК виконали, оскі-льки повідомили потерпілого про закриття справи. У зв'язку з цим виникають запи-тання: як потерпілий може оскаржити по-станову органу дізнання, копії якої він не має і не знає її змісту? З якого моменту спливає семиденний термін на оскаржен-ня постанови, коли потерпілий домігся отримання її копії через прокурора або через суд? Так минають тижні і місяці, зникають сліди злочинів і сподівання по-терпілих на відшкодування їм заподіяної злочинцем шкоди.

Уповноважуючи прокурора, слідчого і орган дізнання відмовляти в порушенні кримінальної справи, ст. 99 КПК не дає відповіді на запитання: чи може орган ді-знання відмовити в порушенні справи за вчинення злочину, за який передбачено провадження попереднього слідства? Стаття ж 104 КПК передбачає, що при наявності ознак злочину, по якому про-вадження попереднього слідства є обов'яз-ковим, орган дізнання порушує криміна-льну справу і... проводить невідкладні слідчі дії для встановлення і закріплення слідів злочину... Проте, органи дізнання допускають відмову в порушенні справ і за злочини, по яких провадження попе-реднього слідства є обов'язковим. Такі рі-шення допускаються щодо крадіжок, по-грабувань, заподіяння середніх і тяжких тілесних ушкоджень і, особливо, щодо по-рушень правил безпеки та експлуатації транспорту. Дана практика згубно позна-чається на інтересах потерпілих тому, що з часом зникають сліди злочинів.

Таким чином, після внесення в КПК змін і доповнень про розширення прав на захист інтересів підозрюваних, обвинува-чених і підсудних щодо захисту їх інтересів, склалася