Поняття і значення притягнення особи як обвинуваченого. Підстави притягнення як обвинуваченого.

План

1. Поняття і підстави притягнення особи як обвинуваченого.

2. Процесуальне оформлення притягнення особи як обвинуваченого.

3. Пред'явлення обвинувачення. Допит обвинуваченого.

4. Притягнення як обвинувачених окремих посадових осіб.

5. Зміна і доповнення обвинувачення.

6. Оскарження рішень слідчого та прокурора про притягнення особи як обвинуваченого.

7. Значення притягнення особи як обвинуваченого.

8. Використана література.

1. Поняття і підстави притягнення особи як обвинуваченого

До початку написання контрольної роботи я уважно ознайомилась з суб’єктним складом кримінального процесу і встановила, що саме у кримінальному процесі обвинувачений є центральною фігурою, навколо якої концентруються процесуальні дії органів дізнання, слідства, прокуратури і суду та інших учасників процесу.

Притягнення як обвинуваченого займає особливе місце в структурі досудового слідства, воно є початковим моментом притягнення до кримінальної відповідальності.

Своєчасність, обґрунтованість і законність рішення про притягнення як обвинуваченого є неодмінною умовою виконання завдань кримінального судочинства з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був підданий кримінальному покаранню і жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений. Поспішне, безпідставне, помилкове притягнення як обвинуваченого може мати несприятливі для особи наслідки. завдати незаслужені моральні страждання, заподіяти матеріальну шкоду. Від обґрунтованого, своєчасного вирішення питання про притягнення особи як обвинуваченого багато в чому залежить правильне вирішення всієї кримінальної справи. Порушення закону і помилки, що допускаються при притягненні осіб як обвинувачених, призводять до істотного обмеження прав і свобод громадян, викликають обурення та обґрунтовані скарги. Все це обумовлює необхідність рішуче боротися з упередженістю, свавіллям, обвинувальним нахилом, недооцінкою конституційних гарантій недоторканності особи і презумпції не винуватості, порушенням прав громадян.

Притягнення особи як обвинуваченого має важливе процесуальне значення. Після виконання цієї слідчої дії при розслідуванні кримінальної справи настає новин етап, оскільки до процесу вводиться один з його основних учасників - обвинувачений. Згідно зі ст. 43 КПК України обвинуваченим є особа, щодо якої у встановленому законом порядку винесено постанову про притягнення як обвинуваченого. Ця особа набуває процесуальних прав обвинуваченого, якими може скористатися для захисту своїх інтересів.

У статті 131 КПК підставу притягнення особи як обвинуваченого визначено як наявність “достатніх доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою”.

Процесуальний закон не визначає, яка сукупність доказів може бути визнана достатньою для твердження, що саме тією особою, яка притягується як обвинувачений, вчинено злочин, оскільки це залежить від виду злочину, що розслідується, та його конкретних обставин.

Разом з тим відповідно до закону можна визначити загальні критерії, керуючись якими в кожному окремому випадку можна вирішити, які обставини і якою мірою повинні бути з'ясовані до моменту притягнення особи як обвинуваченого, виходячи з матеріалів справи.

Поняття достатності доказів охоплює і кількісну, і якісну сторони явища. Докази, що покладені в основу рішення, повинні бути достовірними, такими, що в сукупності дозволяють прийняти правильне рішення.

Кримінально-процесуальний закон поширює всі правила щодо збирання, аналізу та оцінки доказів однаковою мірою і на особу, яка проводить дізнання, слідчого і на суд (статті 22, 66 і 67 КПК). Орган розслідування при визначенні

достатності доказів для притягнення особи як обвинуваченого повинен орієнтуватися на ті вимоги, якими керуватиметься суд при вирішенні питання про доведеність винуватості обвинуваченого.

При цьому притягнення як обвинуваченого повинно базуватися не на простій сукупності доказів, а на їх системі, під якою розуміється внутрішня не суперечливість множини взаємопов'язаних доказів. Якщо немає системи доказів, а є лише окремі докази винуватості, які не узгоджуються з іншими, не можна приймати рішення про притягнення особи як обвинуваченого.

Визначення достатності доказів для притягнення як обвинуваченого пов'язано з їх оцінкою. Слідчий оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 67 КПК). Внутрішнє переконання повинно бути невід’ємною умовою прийняття всіх важливих рішень по кримінальній справі, бо інакше виникає небезпека механічного, формального підходу до їх прийняття.

Слідчий повинен бути переконаний у достовірності висновку про винуватість особи, яка притягується як обвинувачений. Це означає, що слідчий повинен мати тверду впевненість у правильності свого висновку, рішуче зафіксувати його у відповідних процесуальних документах - постанові про притягнення як обвинуваченого, обвинувальному висновку, готовність відстоювати його перед вищестоящими контролюючими і наглядовими інстанціями (перед начальником слідчого відділу, прокурором). Яка кількість доказів і яких саме потрібно для притягнення особи як обвинуваченого, заздалегідь визначити неможливо. Ніякі докази для слідчого не мають наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 67 КПК). Для кожної конкретної справи питання про достатність доказів для правильного висновку про винуватість особи слід вирішувати, виходячи з конкретних обставин справи.

Дуже часто в практичній діяльності зустрічаються помилки при притягненні особи як обвинуваченого, пов’язані з переоцінкою доказового значення визнання обвинуваченим своєї вини. В законі прямо закріплено вимогу: показання підозрюваного і обвинуваченого підлягають перевірці; визнання ними своєї вини може покладатись в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі (статті 73 і 74 КПК). І все ж деякі практичні працівники ігнорують вказані вимоги закону та рекомендації вчених, що призводить до переоцінки показань осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, й одностороннього розслідування. В умовах правової держави вимагається неухильно виконувати правило: не можна будувати обвинувачення на визнанні обвинуваченим своєї вини і само обмові.

Наприклад, при розгляді в Зарічному районному суді м. Суми справи К., який обвинувачувався за ч. 3