Обвинувачення також не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях (ч. 3 ст.62 Конституції України). Докази повити і визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання і закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 1 листопада 1996 р.).

Отже, виходячи зі змісту ст. 131 КПК можна зробити висновок, що для притягнення особи як обвинуваченого у розпорядженні слідчого мають бути достовірні, вагомі докази, які переконують його в тому, що:

а)подія (діяння), що розслідується, справді мала місце:

б)її вчинено умисно або необережно саме даного особою;

в)у цьому діянні є всі передбачені кримінальним законом ознаки складу певного злочину.

Кваліфікація, що міститься в постанові про порушення кримінальної справи, може бути визначена і при пред’явленні обвинувачення, якщо в процесі розслідування не будуть добуті нові дані, що обумовлять необхідність її зміни. За наявності ж таких даних відповідні зміни враховуються в постанові про притягнення як обвинуваченого. Тому до моменту пред'явлення обвинувачення слідчий повинен проаналізувати зібрані докази щодо правильності тієї кваліфікації злочину, яка була визначена при порушенні кримінальної справи.

Наприклад, по справам про вбивство необхідно перевірити, чи встановлений наявними доказами в справі факт насильницького позбавлення життя людини, а по справах про розкрадання - наявність факту протиправного, умисного, неоплатного обернення у свою власність чужого майна. Звісно, ці відомості в момент пред'явлення обвинувачення не можуть бути вичерпними. Але сам факт злочинної події повинен бути незаперечно встановлений.

Таким чином можемо зробити висновок, що потрібна певна сукупність даних, яка може бути визнана достатньою для висновку, що саме подія, яка розслідується, мала місце. Докази, що дають можливість відповісти на питання про наявність злочинної події, з приводу якої порушено кримінальну справу, в більшості випадків належать до ознак, які характеризують об'єкт та об'єктивну сторону злочину, що розслідується.

Об'єкт злочинного діяння та ознаки, що його характеризують, важливо встановити не тільки для визначення кваліфікації злочину, у деяких випадках без цього неможливо встановити й особу, яка вчинила злочин. Відомо, наприклад, що по справам про вбивство докази, що характеризують особу потерпілого, зв'язки, характер взаємовідносин з людьми та його минуле часто є основою для попереднього висновку про суб'єкта злочину. Щодо об'єктивної сторони діяння при визначенні підстав для пред'явлення обвинувачення необхідно з'ясувати: в чому конкретно полягало суспільно небезпечне діяння, час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину, шкідливі наслідки, а в деяких випадках і причинний зв'язок між діями особи і шкідливими наслідками, що настали.

Звісно, не кожна а перелічених обставин має однакове значення для пред'явлення обвинувачення по тому чи іншому виду злочину. Докази, що характеризують факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину, повинні бути зібрані де моменту пред'явлення обвинувачення у випадках, якщо це є кваліфікуючою ознакою.

Рішення слідчого про необхідність дослідження дій певної особи для встановлення в них ознак злочину, що розслідується, визначається наявністю в розпорядженні слідчого фактичних даних, достатніх для попереднього висновку про здійснення злочину саме цією особою. Але до моменту притягнення особи як обвинуваченого всі докази, які свідчать про вчинення злочину даною особою повинні бути ретельно перевірені, а інші версії переконливо спростовані.

У ряді випадків особу, яка підлягає притягненню до кримінальної відповідальності, встановлюють одночасно з вирішенням питання про те, чи мало місце саме діяння. Наприклад, докази, які підтверджують, що дача хабара посадовій особі дійсно мала місце, як правило, безпосередньо вказують і на особу, яка цей хабар отримала.

Виконавця злочину важче виявити тоді, коли слідчий має лише непрямі докази, зв'язок яких з діянням, що розслідується, може бути встановлений лише шляхом їх зіставлення з іншими доказами при ретельному дослідженні та усуненні протиріч, що виникають.

Виявивши особу, яка підлягає притягненню як обвинувачений, слідчий повинен перевірити, чи містяться в її діях ознаки складу злочину і якого саме.

Обвинувачення повинно бути пред'явлено згідно з законом, який діяв під час вчинення злочину, за винятком, коли новий закон виключає караність діяння або пом’якшує покарання.

Оскільки обов'язкового умовою обґрунтованого притягнення як обвинуваченого є наявність в діях особи вини, форма останньої в сукупності з іншими ознаками складу злочину визначає в ряді випадків і кваліфікацію діяння, що інкримінується цій особі. З'ясування суб'єктивної сторони злочину, що розслідується, є заключним моментом у встановленні наявності або відсутності ознак певного складу злочину в діянні, що вчинене конкретною особою.

Встановлюючи підстави, достатні для притягнення конкретної особи як обвинуваченого, слідчий повинен перевірити, чи немає обставин, які виключають кримінальну відповідальність цієї особи, зокрема:

чи досягла особа, яка підлягає притягненню як обвинувачений, віку, з якого настає відповідальність за злочин, що інкримінується, а також чи осудна ця особа;

чи немає вироку, що набрав сили і потім був скасований, ухвали або постанови суду про закриття справи;

чи не збігли строки давності