себе винним за пред'явлений обвинуваченням. Постановка такого запитання на початку допиту виправдовується логікою розвитку процесуальних правовідносин: допит проводиться одразу ж за пред’явленням обвинувачення і здійснюється в зв'язку з пред’явленим обвинуваченням. Відповідь на це запитання має істотне юридичне значення: з визнанням своєї вини часто пов'язує можливість припинення справи за нереабілітуючими підставами; в зв'язку з дійовим каяттям передачею особи на поруки, у зв'язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим тощо. Відповідно до відповіді обвинуваченого на це запитання в протоколі повинно бути зазначено, визнає чи не визнає він себе винним, а визнає, то повністю чи частково. Свою відповідь обвинувачений засвідчує підписом у протоколі.
На перший погляд, у цьому запитанні спостеріг невідповідність принципу презумпції не винуватості ст. 15 КПК) чинним нормам статей КПК, що регулюють пред'явлення особі обвинувачення. Проте це твердження є помилковим. Дійсно, слідчий повинен запитати і обвинуваченого, чи визнає він себе винним, тобто про суб’єктивне розуміння особою, яка обвинувачується у вчиненні злочину, своєї ролі в ньому.
Отже, слідчий не визнає винною особу у вчиненні ну, а тільки запитує її думку про причетність до зло якому особу обвинувачують, з погляду саме цієї особи.
Після виконання вказаних дій слідчий пропонує обвинуваченому в довільній формі викласти свої показання. За необхідності слідчий може ставити йому запитання. У процесі допиту обвинувачений може скласти план, схеми, що пояснюють його показання, зробити малюнки, додаються до протоколу допиту (ч. 4 ст. 85 КПК).
Показання обвинуваченого заносяться до протоколу, що складається з додержанням вимог статей 85 і 145 КПК.
По закінченні допиту слідчий пред'являє протокол обвинуваченому для прочитання. Обвинувачений може вимагати доповнення протоколу і внесення до нього попра-вок, що підлягають обов'язковому занесенню до прото-колу.
Протокол підписують слідчий, обвинувачений та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні допиту. Обвинувачений підписує кожну сторінку окремо.
Обвинуваченому на його прохання надається можливість викласти свої показання в протоколі власноруч, про що робиться відмітка в протоколі допиту.
Притягнення як обвинувачених окремих посадових осіб
Законодавство передбачає особливий порядок притяг-нення як обвинувачених окремих категорій громадян з метою встановлення додаткових гарантій їх недоторкан-ності, а також можливості успішнішого виконання покла-дених на них обов'язків у зв'язку з їх важливою роллю в житті держави і суспільства.
З метою забезпечення незалежності від будь-яких органів і осіб закон передбачає додаткові гарантії недо-торканності Президента і кандидата у Президенти Украї-ни, народних депутатів, кандидатів у народні депутати, суддів Конституційного Суду України, суддів загальної юрисдикції, інших суддів України, суддів суду присяж-них, народних засідателів.
Стаття 105 Конституції України встановлює недотор-канність Президента України, якою він користується на час виконання повноважень і яку слід розглядати як осо-бисту гарантію, що створює умови для безперешкодного здійснення президентських повноважень. У разі вчинен-ня Президентом державної зради або іншого злочину він може бути усунутий з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту. Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.
Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України.
За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України.
Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України та отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачу» Президент України, містять ознаки державної зраді іншого злочину (ст. 111 Конституції України).
З тим, щоб гарантувати недоторканність народних депутатів, Конституція України встановлює, що “народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної України притягнені до кримінальної відповідальності тримані чи заарештовані” (ст. 80 Конституції України).
Народні депутати України є повноважними представниками народу у Верховній Раді України як законодавчому органі держави. Конституція України, чинне законодавство визначають необхідні правові умови для безперешкодного й ефективного здійснення ними своїх депутатських повноважень. Положення ст. 80 слід розглядати як одну із таких умов, як спеціальну гарантію безперешкодного здійснення депутатської діяльності.
Ця стаття встановлює, що народний депутат України не може бути притягнений до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований без попередньо згоди Верховної Ради України. Це означає, що поряд гарантіями особистої недоторканності людини, встановленими Конституцією України (ст. 29), народні депутати користуються додатковою конституційною гарантією, що зумовлена особливим характером їх статусу як повне них представників народу.
Відповідно до Закону “Про статус народного депутата України” для одержання згоди Верховної Ради України на притягнення депутата до кримінальної відповідали арешт або застосування заходів адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, Генеральний прокурор України вносить до Верховної Ради подан-ня, про що негайно доводиться до відома депутата. Подан-ня має бути мотивованим, містити конкретні факти і до-кази, з доданими до нього матеріалами, що підтверджу-ють обвинувачення народного депутата у вчиненні ним злочину.
Чинним кримінальним і кримінально-процесуальним законодавством не визначено поняття “притягнення до кримінальної відповідальності”, тому Конституційний Суд України розглянув це питання і виніс щодо нього своє рішення від 27 жовтня 1999 р. № 9-рп/99 у справі за кон-ституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції