4. Переважно використовується стилістично нейтральний тон
мовлення без засобів образності і прояву особистих почуттів, нейтральні з точки зору емоційного забарвлення книжні слова та літературні вирази. Наприклад, "розкрадач", а не "крадій", "заподіяв тілесні ушкодження", а не "побив до крові", "вчинив хуліганство", а не "зчинив бешкет" тощо. З лексичних синонімів, як правило, ви-бирається слово, яке має мінімальну експресію, є домінантою синонімічного ряду.

5. В офіційно-діловому мовленні, в тому числі і в юридичних до-кументах, як правило, не використовуються метафори, елементи просторіччя, жаргонні слова та терміни іноземного походження ("плюралізм", "консенсус", "нонсенс", "дефініція" тощо), а також слова із зменшувальними значеннями.

6. У синтаксисі ділового стилю поширеним є прямий порядок слів у реченні: підмет стоїть, як правило, на початку речення та, найчастіше, передує присудку; означення стоять перед означувани-ми словами, доповнення - після керуючого ними слова, обставинні слова (прислівники) - якомога ближче до слова, яке вони пояснюють вставні слова та звороти ставляться на початку речення.

7. Кількісна перевага надається складним реченням над простими, а кращим є чергування простих і складних речень з додержанням правил ритміки мови.

8. Широко вживаються дієприкметникові та дієприслівникові
звороти, які надають мові лаконізму, влучності та динамічності
("Громадянка Рукояткіна, працюючи бухгалтером заводу "Богатир", зловживаючи своїм службовим становищем..."; "На підставі
викладеного, керуючись ст. 180 КПК України, постановив...").

9. Використовується професійна термінологія, яка вживається в
законі (наприклад, "об'єктивна істина", "цивільний позивач", "амністія", "речовий доказ", "касаційна скарга").

10. Широко вживаються слова - організатори думки ("на
підставі викладеного", "однак", "крім того" тощо).

11. Діловий стиль відзначається зростаючою стандартизацією та
уніфікацією мови, широким вживанням сталих словосполучень,
трафаретів, застосуванням типових текстів. Поширені мовні кліше, стандартні звороти та вирази (наприклад, "провести особистий обшук затриманого", "здійснити привід свідка").

Як художня мова, так і мова офіційно-ділового стилю є досяг-ненням культури. Ні ту, ні іншу мову не-слід спотворювати грубою народною говіркою або жаргонними виразами.

Документ не повинен бути нудним, сірим, спрощеним до тривіальності та безликим. Але не слід надавати юридичному чи іншому офіційному документові помпезності, пишномовності, зайвої манірності або крикливості. Вся цінність документа в думці, яка в ньому закладена, та в її інтелектуально-естетичному оформ-ленні. Ясність думки та легкість фрази - ось ті позитивні якості, яких слід прагнути.

Юридичному документу властиві стислість, грамотність, ясність викладення та культура оформлення. За відомим висловом, стислість - сестра таланту. Але вона дозволяє ще й економити най-дорожче, що є у людини - час. Документ не повинен містити ніякої зайвої інформації. Багатослівність - недолік.

Стислість слів і ясність думки - це признак ділового стилю і розумної людини. Вчіться писати так, вчіться на кращих прикладах, вчіться писати і говорити афористично. Зробіть спробу написати афо-ризм. Наприклад, такий: "Жінка - восьме чудо світу, яке дає початок всім іншим."; "Найкраще правосуддя те, яке робить себе зайвим"; "Ябеда - біда для всіх, хто має своє Я" (В. Тертишник.- 1998).

Мова документа має бути елегантною. А елегантно пише скоріше той, хто елегантно мислить.

Мова юридичних документів має бути простою, зрозумілою, ви-тонченою та гармонічною. Простою - не означає "спрощеною". Мову документа не слід як прикрашати метафорами або іншими експресивними засобами, так і збіднювати або спотворювати кан-целярсько-бюрократичними словами та словосполученнями. В офіційно-діловому стилі важливо добитися точного та лаконічного викладення фактів і висновків.

Важливою умовою правильної мови є використання слів відповідно до їх смислу та стилістичної ознаки; правильне за смис-лом сполучення слів; виключення тавтології; стилістична однорідність лексики; синтаксично правильна побудова речень.

Таким чином, процесуальний документ має бути викладений доброю мовою в офіційно-діловому стилі з додержанням правил граматики та синтаксису, а головне - юридично грамотно.

Елегантність мови - це здібність викладеної думки в простій одежі слів виглядати пишною і в вишуканій оправі слів бути про-стою і зрозумілою.

З метою уникнення помилок слід здійснити логіко-структурний аналіз висловлюваних положень та окремих тез. Правила тут такі.

Теза має бути чітко сформульованою та стислою. В
необхідних випадках складну тезу слід розчленувати. Вона не повинна містити в собі логічного протиріччя або бути безглуздою,
такою, що не несе ніякого смислового навантаження.

Як аргументи' можуть виступати лише такі положення,
істинність яких доведена, безсумнівна, достовірна.

3. Аргументи (посилки) доказуються, обґрунтовуються,
засвідчуються самостійно-, незалежно від тези. Коли порушується
дане правило, то виникає логічна помилка ("коло в доведенні"), суть
якої полягає в тому, що теза доказується аргументом, а аргумент -
тезою.

Аргументи не повинні суперечити один одному. Із суперечли-
вих суджень не може за, необхідності випливати жодне ктиине по-
ложення.

Аргументи мають бути достатніми для відповідної тези. У свої»
сукупності доводи мають бути такими, щоб із них за правилами
мислення за необхідності походила, теза, що доводиться. Недостат-
ня кількість доказів може призвести, до поспішних висновків.

,.,., "Мистецтво судочинства,- зазначав І. Бентам,- є не що інше, як мистецтво користуватися доказами"1.

Викладені в процесуальних та інших юридичних документа* судження, висновки, твердження, повинні відповідати законам фор-мальної логіки, а саме:

1) будь-яка думка має бути точно сформульована та мат» стійкий, незмінний зміст, бути тотожною самій собі;

2), вона не повинна суперечити іншим судженням, оскільки два несумісних судження не можуть бути, одночасно істинними, одне з них неодмінно неправильне;

два взаємовиключних судження не можуть бути одночасно
істинними або хибними. Одне з них неодмінно істинне,, друге -
хибне. Третього