ми почнемо з наступного.
Так, як адміністрація державної установи протягом двох місяців не виплачувала йому заробітну плату, він має право за захистом своїх порушених прав звернутися зі скаргою безпосередньо до місцевого суду загальної юрисдикції про примусове стягнення з зазначеної установи заборгованості по оплаті його праці за 2 місяці.
Таку скаргу Дмитренко І.І. повинен подати у формі позовної заяви, так як такі справи в суді розглядаються в порядку позовного провадження.
З умов задачі ми бачимо, що суд позовні вимоги Дмитренка І.І. задовольнив, але зобов’язав установу виплатити йому заробітну плату... за наявності грошей.
Таке рішення суду є незаконним і підлягає беззаперечному оскарженню.
Якщо позовні вимоги Дмитренка І.І. обмежувалися лише питанням стягнення заборгованості з заробітної плати і він не погодився з прийнятим судом рішенням, то відповідно до чинного законодавства Дмитренку І.І. надано право на апеляційне оскарження такого рішення місцевого суду до апеляційного суду, а в разі не згоди й з рішенням (ухвалою) й апеляційного суду, то у нього є право на касаційне оскарження й цього рішення.
З умови ж задачі бачимо, що таким правом останній не скористався, а відразу звернувся до якоїсь міжнародної організації.
Що ж стосується звернень до міжнародних судів, то до речі існує така відповідна процедура звернення до міжнародної судової інстанції – Європейского суду, що знаходиться в Страсбурзі.
Але, як правило, така скарга подається на державу-порушника в разі, коли громадянином пройдено всі відповідні етапи оскарження рішень відповідних судів (у апеляційному та касаційному судах) або якщо судами держави зволікається швидкий та об’єктивний розгляд тієї чи іншої справи.
З умови ж задачі Дмитренко І.І. оскаржив рішення місцевого суду безпосередньо до міжнародної організації.
Такі дії останнього я вважаю не відповідають, як нашому чинному законодавству, так і нормам міжнародного права.
Звичайно кожна людина в будь-який спосіб має право звернутися до будь-яких міжнародних іституцій, але не всі інституції можуть захистити громадян.
Як і в Україні найвищою інстанцією в міжнародній практиці є суди. Тому, якщо громадянин України вважає, що держава порушила його права, він має право на звернення до міжнародного суду.В нашому випадку це буде, як вже сказано вище - Європейський суд.
Але знову ж таки для звернення до Європейського суду, а тим більше, щоб суд прийняв справу до свого провадження, необхідно пройти той шлях, про який мною було зазначено вище.
Повертаючись до справи Дмитренка І.І. хочу зазначити, що останній мав право також вимагати від установи й відшкодування завданої йому моральної шкоди. Якщо такі вимоги ним не ставились, то це можна зробити й потім, наприклад, коли рішення суду вступить в законну силу звернутись з новою позовною заявою про відшкодування саме моральної шкоди.
Використана література
Р.Д. Прохоров, Міжнародне право, „Одесей”, -К:, 2002.
М.О.Баймуратов, Міжнародне право, „Одесей”, -К:, 2001;
Ж. Тусказ, Міжнародне право, „АртЕк”, -К:, 1998;
Г.В.Игнатенко, Международне право, „Высшая школа”, -М:, 1995.