ПЛАН

Основні правила посвідчення правочинів.

Посвідчення договорів управління майном.

Накладання заборони відчуження нерухомого та рухомого майна.

Посвідчення заповітів. Видача свідоцтва виконавцю заповіту.

Видача свідоцтва про право на спадщину.

Додаток.

Практичні завдання.

Використана література

1. Загальні правила посвідчення правочинів

Правочинами визнаються дії громадян та організацій, спря-мовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав чи або обов’язків (ст. 202 ЦК).

Правочини можуть бути як односторонніми, так і дво- чи ба-гатосторонніми. У нотаріальній практиці наявні всі види та-ких правочинів .

Для одностороннього правочину характерним є волевиявлен-ня однієї сторони. І саме з цим волевиявленням, викладеним у певній, визначеній законом, формі, пов'язується виникнен-ня та існування певних правових наслідків. Як приклад по-свідчення одностороннього правочину можна навести посвідчення заповіту чи доручення.

Для двосторонніх правочинів характерним є наявність зуст-річного волевиявлення сторін. Прикладом таких правочинів може бути посвідчення договору купівлі-продажу майна. При цьому одна сторона (продавець) хоче продати майно, отри-мавши за нього певні кошти, а інша сторона (поку-пець) бажає це майно придбати.

Багатосторонні правочини й характеризуються наявністю во-левиявлення трьох та більше сторін. До таких правочинів можна віднести установчі договори, договори про продовження дія-льності підприємств, якщо серед засновників є три та більше учасників, договори про сумісну діяльність за цієї ж умови.

Правочини можуть укладатись в усній або письмовій формі. Письмова форма може бути простою та нотаріальною.

Відповідно до чинного законодавства обов'язковому но-таріальному посвідченню підлягають:

договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання) жилого будинку, іншого нерухо-мого майна;

договори про заставу нерухомого майна, транспортних засобів, космічних об'єктів (ст. 13 Закону України "Про заставу");

договори про відчуження земельних ділянок, що знаходяться в колективній або приватній власності (ст. 4 декрету Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 р.;

договори купівлі-продажу майна державних підпри-ємств (ст. 27 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", ст. 23 Закону України "Про внесення змін і доповнень до За-кону України " Про приватизацію невеликих державних під-приємств (малу приватизацію);

шлюбні контракти;

заповіти);

доручення на укладення правочинів, що потребують нотарі-альної форми, а також на вчинення дій щодо підприємств, установ, організацій (окрім випадків, коли законом або спе-ціальними правилами допущена інша форма доручення;

доручення, що видаються в порядку передоручення;

інші правочини, для яких чинним законодавством передба-чено обов'язкову нотаріальну форму.

За бажанням сторін посвідчуються й інші правочини, для яких законодавством не встановлено обов'язкової нотаріаль-ної форми, як, скажімо, угода учасників спільної часткової власності про виділення частки у спільному майні, про вста-новлення порядку користування спільним майном (жилим будинком, квартирою, садовим будинком, дачею, земельною ділянкою тощо), про встановлення розміру часток або про зміну часток, договори позики, доручення, схову, найму жи-лого приміщення тощо.

Коли в нотаріальному порядку посвідчуються правочини, які не потребують обов'язкової нотаріальної форми посвідчення, то це буде добровільне нотаріальне посвідчення правочинів, яке все частіше використовується у практиці. І це зрозуміло, бо нотаріальне посвідчення правочинів має свої значні переваги.

По-перше, нотаріальна форма посвідчення правочинів забезпе-чує законність і достовірність правочинів.

Щоб впевнитися, що правочин за змістом відповідає закону, нотаріус визначає, які норми матеріального права регулю-ють правовідносини, до яких відноситься конкретний правочин, тобто встановлює цим правовідносинам правову кваліфі-кацію.

На підставі вимоги законності нотаріус перевіряє право-здатність юридичних і дієздатність фізичних осіб, їхнє дійсне волевиявлення.

Важливою дією нотаріуса в питанні забезпечення закон-ності посвідчення правочинів є перевірка всіх необхідних доку-ментів стосовно їхніх достатності й достовірності.

По-друге, нотаріальне посвідчення правочинів вносить ясність і визначеність щодо факту вчинення правочинів та її змісту.

Особливо це важливо сьогодні, коли у практиці нотарі-альних органів трапляються випадки посвідчення правочинів, но-вих для нашого законодавства, які потребують творчого під-ходу до їх посвідчення і глибокого знання законодавства, щоб у майбутньому уникнути можливих спорів між сторона-ми правочинів.

По-третє, нотаріальне посвідчення правочину полегшує дове-дення факту правочину, його змісту та інших обставин у разі виник-нення спору в суді. При розгляді спору в суді факт правочину, зміст правочину, який вимагає обов'язкового нотаріального посвід-чення, не можна доводити ні показаннями свідків, ні прости-ми письмовими доказами, а тільки нотаріально посвідченим документом.

По-четверте, дуже важливим моментом посвідчення правочинів нотаріусом є обов'язок останнього попередити про мож-ливі правові наслідки посвідчувальної правочину, щоб юридична необізнаність сторін не завдала їм шкоди. Слід зазначити, що це не право, а обов'язок нотаріуса.

По-п'яте, на випадок втрати оригіналу правочину можна завжди одержати дублікат чи зробити посилання на примір-ник, що знаходиться у нотаріуса. Тоді одна сторона правочину не зможе скористатися фактом втрати оригіналу документа.

По-шосте, якщо на підставі нотаріально посвідченого правочину має бути одержане майно чи грошові суми, захист пору-шених прав, на відміну від дещо ускладненої судової процедури здійснюється більш спрощеним способом, а саме шля-хом одержання виконавчого напису.

Наприклад, при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу квартири з оплатою в розстрочку нотаріус може вчинити виконавчий напис на безспірне стягнення заборго-ваності по платежам у разі, коли покупець своєчасно не роз-рахувався з продавцем. Так само можна вчинити виконавчий напис у разі невиконання договору позики.

Нотаріальне провадження по посвідченню будь-якого правочину починається з встановлення нотаріусом волевиявлення сторін на укладення саме цього, а не іншого правочину, встановлен-ня, які саме наслідки сторони передбачають для себе після посвідчення правочину, чи не помилилися вони в назві правочину. Для цього нотаріус має детально обговорити зі сторонами умови правочину, всі його суттєві моменти, роз'яснити права та обов'язки сторін, що випливають з правочинів, аби юридична не-обізнаність не спричинила порушення прав і законних інте-ресів осіб, які звертаються до нього. Приміром, громадянин пенсійного