Проект заповіту готує особисто нотаріус. Раніше заповідач міг по-дати нотаріусу самостійно складений проект заповіту. І якщо його було складено згідно з вимогами чинного законодавства, нотаріус міг його посвідчити. Із введенням у нотаріальне провадження обов'язко-вого використання бланків суворої звітності з 1 жовтня 1996 р. нота-ріус особисто складає проект заповіту і виготовляє його на цих блан-ках. Використовувати інші бланки або стандартні білі аркуші паперу для посвідчення заповіту забороняється. Заповіти, що посвідчені після 1 жовтня 1996 р. не на спеціальному бланку, є недійсними. Проект за-повіту виготовляється у двох примірниках, з яких один, що викладе-ний на бланку суворої звітності, видається заповідачеві, а другий, що викладений на білому аркуші паперу, зберігається у справах держав-ної нотаріальної контори чи у приватного нотаріуса. На цьому при-мірнику зазначаються серія і номер використаного на цю нотаріальну дію бланка.

Як нотаріальна дія посвідчений заповіт вноситься до реєстру нота-ріальних дій та алфавітної книги обліку заповітів. Заповіт, посвідче-ний нотаріально чи у формі, що прирівняна до нотаріальної, може бути скасований заповітом, що також посвідчений у нотаріальній формі чи у формі, прирівняній до нотаріальної. Якщо заповіт скасовується чи змінюється за заявою громадянина, то справжність підпису на заяві про скасування або зміну повинна бути нотаріально засвідчена.

Крім заповітів, які посвідчують державні та приватні нотаріуси, уповноважені посадові особи виконкомів відповідних рад народних депутатів, у ст. 40 Закону міститься перелік посадових осіб, які мають право за певних умов посвідчувати заповіти, що прирівнюються до нотаріально посвідчених:

- заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для людей похилого віку та інвалідів, посвідчують головні лікарі, їхні заступники з медичної частини або чергові лікарі цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директори й головні лікарі будинків для людей похилого віку та інвалідів;

- заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідчують капітани цих суден;

- заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних арктичних
та інших експедиціях, посвідчують начальники цих експедицій;

- заповіти військовослужбовців та осіб, які перебувають на ліку-ванні в госпіталях, санаторіях та військово-лікувальних закладах, посвідчують начальники госпіталів, їхні заступники з медичної частини, старші й чергові лікарі цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;

- заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де не
має нотаріусів, заповіти робітників і службовців посвідчують ко-мандири цих частин, з'єднань, установ, закладів;

- заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, по-
свідчують начальники місць позбавлення волі.

Порядок посвідчення та реєстрації заповітів цими посадовими осо-бами викладений у постанові Кабінету Міністрів України від 15.06.94 "Про порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до но-таріально посвідчених".

Посадові особи, які перелічені в ст. 40 Закону "Про нотаріат", зобов'язані негай-но передати один примірник посвідченого ними заповіту до державно-го нотаріального архіву чи державної нотаріальної контори за постійним місцем проживання заповідача. Державна нотаріальна контора передає одержаний нею примірник заповіту на зберігання до від-повідного державного нотаріального архіву з повідомленням про це заповідача і посадової особи, яка посвідчила заповіт.

Якщо заповідач не мав постійного місця проживання в Україні або якщо місце проживання заповідача невідоме, заповіт направляється до Державного нотаріального архіву Києва.

За заявою особи, яка заповідачем або спадкоємцями заповідача призначена виконавцем заповіту, нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво виконавця заповіту.

Якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо виконавець заповіту відмовився від виконання заповіту чи був усунений від його виконання, нотаріус призначає виконавця заповіту та видає йому свідоцтво.

Якщо заповіт складено на користь кількох осіб, виконання заповіту може бути доручено будь-кому з них. У цьому разі нотаріусу подається письмова згода цих осіб на призначення одного з них виконавцем заповіту.

Особа може бути призначена нотаріусом виконавцем заповіту лише за її письмовою згодою. Така згода може бути викладена на тексті самого заповіту або додана до нього.

У тексті свідоцтва виконавця заповіту нотаріус обов'язково зазначає всі повноваження виконавця заповіту, передбачені статтею 1290 ЦК.

Якщо спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, недієздатні особи або особи, цивільна дієздатність яких обмежена, про видачу свідоцтва виконавця заповіту нотаріус повідомляє відповідні органи опіки та піклування.

Чинність повноважень виконавця заповіту припиняється нотаріусом за місцем відкриття спадщини за письмовою згодою спадкоємців, відказоодержувачів, а також осіб (органів), які мають право здійснювати контроль за виконанням заповіту.

Після повернення виконавцем заповіту виданого йому свідоцтва нотаріус робить відмітку про припинення чинності повноважень виконавця на примірнику свідоцтва, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, на примірнику свідоцтва, повернутого виконавцем, та відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, у книзі обліку спадкових справ.

На всіх заявах зазначається час їх надходження та номер спадкової справи. Заяви та примірники свідоцтва підшиваються в спадкову справу.

5. Видача свідоцтва про право на спадщину

Свідоцтво про право на спадщину - правовстановлюючий документ, що офіційно і безперечно підтверджує наявність права власності на майно, що переходить у спадщину.

Отримання цього документа є правом спадкоємців, які можуть просити нотаріуса видати свідоцтво, але не зобов'язані його одержувати. Якщо спадщина прийнята спадкоємцями відповідно до вимог закону, відсутність свідоцтва про право на спадщину не робить втрату цього права. Практично свідоцтво не потрібне, якщо переходить право на спадщину, що