Особливістю здійснення цього виду дії є те, що воно може бути зроблене не у будь-якого нотаріуса, а тільки у державного і лише по місцю відкриття спадщини (ст. 66 Закону "Про нотаріат"). Відповідно до ст. 1221 ЦК місцем відкриття спадщини признається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місце знаходження майна або його основної частини. Місцем проживання признається місце, де громадянин постійно або переважно проживає. Місцем проживання неповнолітніх, які не досягли 10-ти років, або громадян, що знаходяться під опікою, признається місце проживання їх батьків (усиновітелей) або опікунів (ст. 29 ЦК).

Місцем відкриття спадщини для громадян України, що постійно проживають за її межами, є та країна, де вони проживали, і залежно від юрисдикції цієї країни свідоцтво про право на спадщину видаватиметься або консульською установою України, або відповідним органом даної країни.

Свідоцтво про право на спадщину видається після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Під час переходу майна по праву спадкоємства до держави свідоцтво видається відповідному органу не раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Видача цього документа спадкоємцям, що прийняли спадщину, терміном не обмежена. Свідоцтво видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном або подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщиниу (ч.3 ст. 1268 ГК). Доказом вступу до управління або володіння спадковим майном може бути:

- довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету міської ради депутатів або відповідної державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця;

- довідка державної податкової служби, страховика або іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини виплачувалися податки або страхові платежі за зобов'язанням страхування, квитанції про сплату податку, страхового платежу;

- копія рішення суду, що вступив в законну силу, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини;

- запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, що свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) протягом шести місяців після смерті спадкодавця;

- наявність у спадкоємців ощадної книжки спадкодавця, іменних цінних паперів, квитанції про здані в ломбард речі, свідоцтво про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талона) на автотранспортний засіб або іншу самохідну машину або механізм;

- державний акт на право приватної власності на землю;

- інші документи, видані відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення на нього прав;

- інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління або володіння спадковим майном.

Ці документи приймаються державним нотаріусом з врахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і за відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Заяви про прийняття спадщини, а також заяви про відмову від спадщини не можуть бути повернені спадкоємцям або відмінені ними. Прийняття або відмова від спадщини може мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не має права прийняти одну частину спадщини, а від іншої відмовитися. Спадкоємець, що прийняв частину спадщини, вважається тим, що прийняв всю спадщину.

Заяви про прийняття спадщини, про відмову від неї і про видачу свідоцтва про право на спадщину повинні бути складені у письмовій формі.

Дійсність підпису на таких заявах повинна бути нотаріально засвідчена. Коли ж заява подається спадкоємцем в державну нотаріальну контору по місцю відкриття спадщини особисто, засвідчувати дійсність підпису на заяві не потрібно. В цьому випадку державний нотаріус встановлює особу спадкоємця і перевіряє дійсність його підпису, про що робить відмітку на заяві, де указується найменування документа, що засвідчує особу спадкоємця, номер і дата його видачі, найменування установи, підприємства, організації, що видала його, рік народження спадкоємця.

Якщо заява, на якому дійсність підпису спадкоємця не засвідчена, поступила поштою, вона приймається державним нотаріусом, а спадкоємцю пропонується вислати заяву, оформлену належним чином, або прибути особисто в державну нотаріальну контору.

Підставами покликання до спадкоємства є спорідненість, брак, знаходження непрацездатної особи на утриманні спадкодавця не менше року до його смерті, заповіт. В перших трьох випадках нотаріус видає свідоцтво про право на спадщину згідно із законом, в четвертому - свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Свідоцтво про право на спадщину згідно із законом видається, якщо у нотаріуса є докази:

- факту смерті спадкодавця;

- часу і місця відкриття спадщини;

- наявність підстав для покликання до спадкоємства;

- підтверджуючі склад спадкового майна, а у разі потреби - наявність оцінки цього майна;

- оплати мита;

- закінчення терміну для прийняття спадщини всіма спадкоємцями.

Свідоцтво про право на спадщину за заповітом видається, якщо у нотаріуса є докази:

- факту смерті спадкодавця;

- наявності заповіту, який на день видачі свідоцтва не відмінений і не змінений:

- часу, місця відкриття спадщини;

- складу спадкового майна;

- що підтверджують осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині;

- оплати мита;

- закінчення встановленого законом терміну для вступу до прав спадщини.

Всі факти, що підлягають встановленню, повинні бути підтверджені відповідними письмовими доказами. Свідчення свідків недопустимі.

Так, факт смерті і час відкриття спадщини підтверджується свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця.

Доказом споріднених і інших відносин спадкоємців із спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, виписки з книг