Вступ

В Україні створено єдину систему пенсійного за-безпечення. Вона виявляється насамперед у тому, що виплата пенсій практично всім категоріям пенсіоне-рів здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фон-ду України і, частково, дотацій з Державного бюдже-ту, які виділяються на пенсійне забезпечення. Єдина система передбачає централізоване правове регулю-вання, що гарантує повсюдно на всій території країни рівні умови та норми, однакові можливості здійснення громадянами України одного з найваж-ливіших соціальних прав.

1. Правові основи пенсійного забезпечення

Правові основи пенсійного забезпечення пов'язані зі з'ясуванням форм вираження норматив-ної державної волі, спрямованої на регулювання пенсійних відносин. Формами вираження можуть бути закони й підзаконні акти, якими встановлюються певні норми права. Закони як нормативно-правові акти наділені вищою юридичною силою. Вона полягає в тому, що решта правових актів має виходити з законів і не супе-речити їм. Закони приймаються Верховною Радою України - єдиним органом законодавної влади в Україні.

Підзаконні нормативні акти як різновид правових актів видаються відповідно до законів, на основі законів, на виконання їх, для конкретизації законо-давчих наказів чи їх тлумачення або встановлення первинних норм. Підзаконні акти є своєрідним засо-бом забезпечення виконання законів.

Залежно від положення органів, що видають під-законні акти, їхньої компетенції, а також характеру і призначення самих актів підзаконні акти поділяю-ться на кілька видів. Провідне місце серед них нале-жить указам Президента України, постановам Кабінету Міністрів.

Поява нормативних актів - результат діяльності органів державної влади. Їхня діяльність охоплює розроблення проекту акта, його обговорення, прий-няття та публікацію. Всі нормативно-правові акти, видавані в нашій державі, передовсім класифікую-ться за характером та особливостями тих суспільних відносин, що їх вони регулюють. Така класифікація відповідає врешті-решт поділові системи права на га-лузі, підгалузі, правові інститути. При цьому нерід-ко один акт може регулювати різні за характером суспільні відносини, будучи джерелом одночасно двох, а часом і кількох галузей права. До галузі права соціального забезпечення та його підгалузі - пенсійного права належать усі акти, що регулюють пенсійне забезпечення громадян.

Основним нормативно-правовим актом, що вста-новлює право громадян на соціальний захист, є Кон-ституція України. Право на пенсію - одне з конк-ретних виразів цього загального конституційного права. Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (ст. 92 Конституції України).

Нормативно-правові акти, які регулюють пенсійне забезпечення, можна класифікувати за рядом ознак, зокрема за їх дією у часі та просторі. Дія норма-тивно-правового акта в часі визначається моментом набирання ним чинності та моментом припинення його дії.

Зазвичай нормативно-правовий акт набирає чин-ності з зазначеного в ньому часу; якщо час не вказа-но, то - в установленому для відповідних актів по-рядку. Закони Верховної Ради України загальнонормативого характеру набирають чинності через десять днів від дня офіційного їх оприлюднення, якщо інше не передбачене самими законами, але не раніше від дня їх опублікування (ст. 94 Конституції України), а укази Президента України і постанови Кабінету Міністрів - з моменту їх прийняття, якщо інше не встановлене законом.

В основних нормативних актах, що регулюють пенсійне забезпечення, зазвичай встановлюється час набирання ними чинності. Вказано час набирання чинності, наприклад, у Законі України "Про пенсій-не забезпечення" (1991 р.) і в Законі України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внут-рішніх справ" (1992 р.). У постановах Верховної Ради України про внесення змін до цих актів також передбачається певний термін введення їх у дію.

Згідно з загальним правилом, нормативно-правові акти зворотної сили не мають і, отже, регулюють відносини, які виникають після введення їх у дію. Але на вилучення з загальних правил законодавець може надавати актам зворотної сили.

Вказівка про це міститься в самому акті. У таких випадках дія акта поширюється на всі відносини, що ним регулюються, у тому числі й на ті, що вини-кають до введення його в дію.

Зворотна сила надається не лише актам, що міс-тять первинні правові норми, а й актам норматив-ного тлумачення, приміром, роз'ясненням Міністер-ства соціального захисту населення України.

Специфіка нормативно-правових актів, що регу-люють пенсійне забезпечення, полягає в тому, що багатьом із них надано зворотної сили (зокрема, За-конові 1991 р.).

Дія нормативного акта припиняється або компе-тентним на це органом, або після закінчення терміну його дії, якщо цей акт видано на певний термін. Акти, що регулюють пенсійне забезпечення, видаю-ться здебільшого на тривалий термін і втрачають чинність у зв'язку із заміною їх новими. Є акти, які припиняють дію окремих норм закону. Так, Декретом Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1992 р. зупинено дію ст. 97 Закону України "Про пенсійне забезпечення", який передбачає підвищення пенсій у зв'язку з індексацією грошових доходів населення.

У ряді випадків дія нормативного акта припиняє-ться у зв'язку з фактичною його заміною на інший акт, тобто без скасування акта у встановленому порядку.

Однак у ряді випадків дія цього акта щодо кола осіб не збігається зі сферою його дії у просторі. Якщо суб'єктами відносин, що регулюються нормативно-правовим актом, є не всі, а певні категорії громадян, то такий акт називається спеціальним. Прикладом спеціального нормативно-правового акта є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 груд-ня 1991 р.

Нормативно-правові акти можуть бути класифіко-вані також як первинні та вторинні. У первинному акті містяться положення, що розвиваються потім в інших актах. Так, Конституція України, в якій закріплено право літніх громадян та в разі втрати
працездатності на пенсійне забезпечення, є