ПЛАН

ВСТУП

1. Пенсії на випадок втрати годувальника.

2. Умови призначення пенсії в разі втрати годувальника.

3. Трудовий стаж.

ВИСНОВОК

ВСТУП

В Україні створено єдину систему пенсійного за-безпечення. Вона виявляється насамперед у тому, що виплата пенсій практично всім категоріям пенсіоне-рів здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фон-ду України і, частково, дотацій з Державного бюдже-ту, які виділяються на пенсійне забезпечення. Єдина система передбачає централізоване правове регулю-вання, що гарантує повсюдно на всій території країни рівні умови та норми, однакові можливості здійснення громадянами України одного з найваж-ливіших соціальних прав.

Правові основи пенсійного забезпечення пов'язані зі з'ясуванням форм вираження норматив-ної державної волі, спрямованої на регулювання пенсійних відносин. Формами вираження можуть бути закони й підзаконні акти, якими встановлюються певні норми права. Закони як нормативно-правові акти наділені вищою юридичною силою. Вона полягає в тому, що решта правових актів має виходити з законів і не супе-речити їм. Закони приймаються Верховною Радою України - єдиним органом законодавної влади в Україні.

Основним нормативно-правовим актом, що вста-новлює право громадян на соціальний захист, є Кон-ституція України. Право на пенсію - одне з конк-ретних виразів цього загального конституційного права. Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (ст. 92 Конституції України).

Як уже зазначалося, види нормативно-правових актів, які регулюють пенсійне забезпечення, прий-нято розрізняти за органами, які їх приймають, а зміст їх визначено Конституцією України. Розглянь-мо окремі види нормативно-правових актів, що приймаються органами законодавчої та центральної виконавчої влади.

В рамках Конституції України Верховною Радою України прийнято Закони:

"Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р.;

"Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" від 9 квітня 1992 р.;

„Про статус і соціальний захист громадян, які по-страждали в результаті Чорнобильської катастрофи" від 19 грудня 1991 р.;

„Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціаль-ного захисту" від 22 грудня 1995 р.;

"Про основні принципи соціального захисту вете-ранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993 р.;

"Про державні виплати сім’ям з дітьми” від 21 листопада 1992 р. та ін.

Всі вони мають вищу юридичну силу стосовно до всіх інших нормативних актів, визначають їхній ха-рактер і значною мірою зміст.

У сфері пенсійного забезпечення важлива роль належить Законові України „Про пенсійне забезпечення”, прийнятому Верховноню Радою України 5 листопада 1991 р., з відповідними змінами.

1. Пенсії на випадок втрати годувальника

Поняття "пенсія на випадок втрати годувальника" пов'язується з необхідністю забезпечення непраце-здатних членів сім'ї, які знаходяться на утриманні померлого. Даний вид пенсії розглядається як самостійний і, як кожний вид пенсії, має своє визна-чене поняття. Під пенсією на випадок втрати году-вальника розуміються щомісячні виплати з Пен-сійного фонду, призначені у зв'язку з утратою году-вальника непрацездатним членам його сім'ї, які зна-ходяться на його утриманні, у розмірах, співвідне-сених із заробітком годувальника.

Головна особливість пенсії на випадок утрати году-вальника полягає в тому, що пенсійне забезпечення членів сім’ї у багатьох має довільний характер від права на пенсію іншої особи, яка є годувальником. Смерть позбавляє сім'ю померлого доходів від його професійної діяльності. У цьому разі держава, вияв-ляючи гуманність, надає допомогу сім'ї, яка через смерть годувальника втратила кошти для існування. Розмір матеріального забезпечення членів сім'ї (пенсії) залежить від розміру заробітку померлого.

Право на пенсію на випадок утрати годувальника мають усі сім'ї, чиї годувальники належали до кате-горій осіб, які підлягають державному соціальному страхуванню. Суспільно корисна діяльність году-вальника могла бути за своїм характером різною, але саме такою, з якою закон пов'язує за певних інших умов можливість пенсійного забезпечення (трудова діяльність працівника, служба в армії, навчання, виконання державних чи громадських обов'язків, громадянського обов'язку тощо). У ряді випадків закон пред'являє певні вимоги до тривалості трудо-вої діяльності, навчання, служби в армії чи в орга-нах внутрішніх справ годувальника. На пенсійне за-безпечення членів сім'ї впливає причина смерті годувальника, а іноді і час її. Всі ці вимоги стосуються самого годувальника.

До членів сім'ї, які звертаються за пенсією, закон також пред'являє певні умови, характерні для дано-го виду пенсії. Наприклад, особа, яка звернулася за пенсією, повинна входити до складу сім'ї годуваль-ника, бути непрацездатною та на утриманні. При цьому слід мати на увазі, що необхідні всі зазначені умови для виникнення пенсійних правовідносин. Із даного правила є тільки два винятки, коли факт утримання не має значення для призначення пенсії. Вони стосуються дітей, а також батьків і одного з подружжя померлого, які мають право на пенсію не-залежно від того, чи перебували вони на утриманні померлого годувальника. Батьки та один із подружжя (дружина, чоловік) мають право на пенсію, якщо вони є непрацездатними.

Пенсія призначається за втрати годувальника. Під терміном "утрата годувальника" розуміється смерть, безвісна відсутність чи пропажа громадянина безвісти, посвідчені в установленому порядку рацсом, судом чи іншими органами.

Факт смерті громадянина зазвичай пітверджує-ться свідоцтвом, що його видає орган реєстрації актів цивільного стану (рацсу), а військовослужбов-ців документом, отриманим від військової части-ни, військкомату чи іншої військової установи. Заява про реєстрацію смерті повинна бути зроблена протягом 3 діб, але не пізніше 5 діб від дня настання смерті чи знайдення трупа, або отримання висновку судово-медичної експертизи чи прокурора. Місцем реєстрації смерті є останнє місце проживання помер-лого, а в разі оголошення судом померлим - місце проживання заявника.

Безвісна відсутність - це посвідчений відповідно до закону факт тривалої відсутності громадянина в місці його