Особливе місце відводиться детермінантам злочинності, що класифікуються за змістом, - діючі в соціально-економічній, ідеологічній, політичній, соціально-психологічній, виховній, організаційно-управлінській сферах.

Хотілося б зазначити, що чинний КПК України вимагає від слідчих органів і суду встановлення по кожній кримінальній справі причин і умов, які сприяють скоєнню злочинів, а також вживання заходів по їх усуненню. Кримінально-правова статистика може надати в цій важливій справі найсерйознішу допомогу.

Спираючись на положення кримінології, статистика через систему ознак, що містяться в документах первинного обліку і статистичної звітності правоохоронних органів і суду, дає їм в тій чи іншій мірі кількісну характеристику.

При цьому необхідно виходити з того, що перераховані та інші умови не впливають на злочинність безпосередньо, так би мовити "напряму". Тут немає прямої кореляції: між всіма цими умовами (зайнятість, рівень прибутків, алкоголізм, міграція, науково-технічний розвиток і ін.), з одного боку, і злочинністю - з іншою, є вельми істотна ланка, що опосередковується. Це суспільна психологія: Дані чинники впливають на злочинність не безпосередньо і однозначно, а заломлюючись через соціально-психологічні особливості особи правопорушника, що необхідно мати на увазі, аналізуючи і осмислюючи відповідні статистичні показники.

Дослідження причин злочинності як в цілому, так і особливо по її окремих категоріях не можна проводити у відриві від детального вивчення особи злочинця.

Використовування статистичних методів при вивченні осіб, що скоїли злочини, здійснюється на трьох рівнях:

- на індивідуальному воно направлене на встановлення характерних властивостей (особливостей) особи конкретного злочинця;

- на груповому - на вивчення категорій і типів злочинців, що виділяються по схожості як скоюваних злочинів, так і змісту особових соціально значущих властивостей суб'єктів діянь;

- вивчення особи злочинця як свого роду сукупного "суб'єкта злочинності" в цілому, інтегруючого тільки ті ознаки, які визначають поняття "злочинець" взагалі, відмежовувавши будь-яку особу, що скоїла злочин, від законопокірних громадян, що дозволяє розкрити найзагальніші її властивості, елементи, структуру, допомагають визначити в загальному вигляді причини і умови злочинності і лінію заходів її попередження.

На кожному з вказаних рівнів кримінально-правова статистика прагне встановити певні статистичні закономірності і взаємозв'язки по трьох групах ознак характеристики кримінології особи злочинця:

а) соціально-демографічним - співвідношення осіб жіночої і чоловічої статі серед злочинців; співвідношення осіб різних віків в злочинності (визначення злочинної активності) і характеру типових для них злочинів; освіта осіб, що скоїли злочини; сімейний стан і його зміна залежно від числа судимостей; національність і етнічна приналежність тощо;

б) соціально-ролевим - по соціальному положенню і роду занять: без певних занять, безробітні, бродяги, мігранти; по майновому положенню: питома вага осіб з високими доходами, середніми, нижче середніх і які знаходяться за межею бідності; по дозвільній діяльності: захоплення алкоголем, наркотиками, іншими одурманюючими речовинами та ін.;

в) етично-психологічним - криміногенна дефектність правової психології, потреби, мотивація і ін.

При статистичному аналізі ознак, що характеризують особу злочинців, зокрема по окремих групах, видах скоєних ними злочинів, територіях, населених пунктах, об'єктах, галузях народного господарства, необхідно, як і злочинності взагалі, щоб уникнути помилкових висновків широко користуватися для порівняння матеріалами демографічної статистики. Тільки взаємозв'язаний розгляд показників цих галузей соціальної статистики забезпечить виявлення реальних закономірностей в області злочинності. Наприклад, обчислення коефіцієнта злочинної активності та інших коефіцієнтів може дати точну і повну характеристику особи злочинця (вікові коефіцієнти слід зіставляти з показниками, що характеризують сімейний стан, рід занять, освіта, алкоголізм, наркоманія), що дозволить виробити конкретні заходи соціального контролю над нею.

Відмінності в характеристиці кримінології названих груп є хорошим "ключем" для дослідження злочинності, зокрема до відшукування глибоко лежачих криміногенних і антикриміногенних чинників, пов'язаних з соціально-демографічними ознаками.

Якщо уявити собі схему аналізу, то разом з дослідженням відомостей про злочинність і судимість, другим об'єктом статистичного аналізу на основі даних кримінально-правової статистики необхідно взяти діяльність правоохоронних органів, органів юстиції і судів. Звичайно, ця діяльність значно багатше і ширше за статистичну інформацію про неї. Цей аналіз здійснюється із застосуванням всіх розглянутих нами статистичних методів і прийомів (угрупування, відносних (рідше середніх) величин, рядів динаміки і т.п.).

Статистична звітність правоохоронних органів, органів юстиції і судів, про яку мною зазначено вище, повинна постійно використовуватися практичними працівниками цих органів для з'ясування об'єму (навантаження) і оцінки якості роботи, для контролю і оперативного управління силами і засобами і т.д.

Відповідно до практики, що склалася, найважливіший показник слідчої роботи - розкриття злочинів. Відзначимо, що з 2 625 081 зареєстрованих в країні в 2004 р. злочинів розкрито 1 843 510. Загальний коефіцієнт розкриття склав 70, 1%. У 2005 р. при загальному зниженні зареєстрованих злочинів на 8,7% цей показник склав 72,2%. Цей найважливіший узагальнюючий показник - об'єктивний критерій ефективності роботи по розкриттю злочинів як в цілому, так і особливо по окремих категоріях (видам) злочинів.

Безперечний практичний інтерес при вивченні ефективності діяльності слідчого апарату представляють дані про навантаження слідчих. Навантаження слідчого - кількісний показник об'єму його роботи. Це типова середньоарифметична величина зі всіма її перевагами і недоліками. Показник - середньорічну штатну чисельність слідчих без тих, що знаходяться на навчанні в інститутах підвищення кваліфікації - одержуємо шляхом обчислення середньої з динамічного ряду (моментного) на 1 січня, на 1 квітня, на 1 липня, на 1 жовтня і обчислюємо з нього середню, на яку ділимо загальне число закінчених в звітному періоді справ. Обчислений по такій методиці показник у принципі правильний, але він не позбавлений недоліків: включає в число працюючих