Від nomina transscripticia римські юристи відрізняють nomina arcana - касові записи, що фіксували реальний платіж.

Іншу підставу мають ті записи вимог, які називаються касовими. Адже при них зобов'язання засноване на передачі речі, а не на листі, бо вони мають силу не інакше, коли відлічені гроші; сплата ж грошей створює реальне зобов'язання. З цієї причини ми правильно скажемо, що касові записи не створюють ніякого зобов'язання, але складають доказ вже встановлених зобов'язань.

Зобов'язання, встановлені litteris, за принципом actus contrarius припинялися акцептиляцією (acceptum ferre) в тій же формі. Абстрактний характер новірующего запису не перешкоджав жорсткій залежності нового зобов'язання від угоди сторін, при ваді якого expensilatio була нікчемна в плані ius civile. Запис у витратній книзі ставав доказом боргу тільки в тому випадку, якщо їй відповідав запис про acceptum в книзі боржника.

Зовсім інше значення мали письмові документи в цивільному обороті миру еллінізму: їх складання було не тільки формою встановлення зобов'язання (ad substantiam actus), але і формою існування вимоги, зміст якої не стільки фіксувався, скільки утілювався в документі. Втрата документа припиняла зобов'язання. Прилічення таких зобов'язань до контрактів litteris умовне. Слід було б говорити про письмову форму стіпуляції, що відобразилося в словах Гая:

„Крім того, вважається, що зобов'язання письмового типу виникає за допомогою хирографів і синграфів, тобто коли хто-небудь записав, що він повинен або що він дасть; остільки, звичайно, оскільки по цій справі не виникає стіпуляциї. Цей рід зобов'язання властивий перегрінам”.

Опис Гая узгоджується тільки з формою хирографів, які складалися від першої особи; стародавніша форма синграфів була документом, в об'єктивній формі що описував відношення між сторонами.

Літтеральні контракти виходять з вживання до кінця класичної епохи, коли вони повністю зливаються з письмовою стіпуляцією - instrumentum. Про відмирання nomina trarjsscri pticia прямо мовиться в Інституціях Юстініана. Чотирьохприватний розподіл форм контрактів був врятований тим, що вводилося розрізнення між вимогою із стіпуляції, яке могло бути спростоване за допомогою exceptio non numeratae pecuniae, і тим, яке після закінчення дворічного терміну ставало неспростовним. Вважалося, що при цьому вербальне зобов'язання відпадало ("cessante... verborum obligatione") і боржник починав відповідати за контрактом літтерального характеру ("scriptura obligetur").

2.Реальні, консексуальні і безівменні контракти в РЦП

Реальні контракти

Реальні контракти - це угоди, які виникали з моменту фактичної передачі речі, до них належать: а) позика (тиіішт); б) позичка (сommondatum); в) поклажа (depositum); г) договір застави (pignus). Поки не пройшла пе-редача,- каже Павел,- зобов'язання з реального договору не виникають.

Позика (mutuum) - це передача позикодавцем пози-чальникові певної кількості родових речей (найчастіше грошей, але також муки, посівного зерна, вина тощо) у власність. Позичальник повинен повернути таку ж суму грошей чи інших родових речей. Основні ознаки догово-ру позики:

- передача у власність на підставі певної угоди визна-ченої кількості родових речей. Якщо позичальник не є власником, то не виникає і договору позики (ніхто не може передати більше прав, ніж має сам);

Наприклад, не виникає договір позики, якщо не-повнолітній передав щось у позику без згоди опікуна.

- вказані родові речі передаються у власність, тобто позичальник має право вільно розпоряджатися ними: ку-пити (за гроші) якусь річ, продати позичені родові речі за довільною ціною, перепозичити їх третій особі на будь-яких умовах тощо;

Право допускало і можливість передачі у позику індивідуально визначеної речі з тим, щоб боржник са-мостійно продав її, а виручені гроші згодом повернув у якості боргу.

- повернути позичені речі позичальник зобов'язаний у тій же кількості і тієї ж якості (якщо це не гроші, а, на-приклад, мука чи вино - то принаймні не нижчої якості);

- моментом виникнення договору є момент фактич-ної передачі речей;

- строк повернення визначається точно або за вимо-гою позикодавця;

- ризик випадкової загибелі речей з моменту переда-чі лягає на позичальника, бо він стає власником.

Навіть якщо боржник не мав змоги скористатися переданими йому речами (пограбування, фізична за-гибель позиченого),- пише Гай,- він, однак, залиша-ється зобов'язаною особою.

Зобов'язання позики одностороннє. Позикодавець, передавши річ у власність позичальника, може вимагати - кількість, якість, строки повернення. Обов'язок боржни-ка виконати усі зафіксовані у договорі позики умови (але не вищі - позикодавець, наприклад, не може вимагати дострокового повернення боргу). Після отримання самої ре-чі боржник не має права нічого додатково вимагати у позикодавця.

З договору позики випливає обов'язок позичальника виплачувати відсотки по боргу (часто це питання обумо-влювалося окремими додатковими угодами). Сплачува-лися відсотки щомісяця - в перший його день, який мав назву «календи». Право класичної доби встановлювало відсотки у розмірі 1% на місяць від суми основного боргу. За Юстиніана вони були зменшені до 6 (для торгівців - 8) відсотків на рік. Заборонялося нарахування відсотків на відсотки (анатоцизм). Діоклетіан у 290 р. н. є. видає указ про те, що особи, які вимагають відсотків на відсотки, піддавалися б безчестю.

Вимагалися особливі укази, щоб намісники провінцій та близькі до них особи не займалися лихварством. Юстиніан вирішив диференціювати ставку відсотку залежно від суспільного становища позичальника: до 4% річних, якщо він високопоставлена особа, до 8%, якщо він власник майстерні або купець, у решті випадків - 6%.

Існував спеціальний вид позики foenum naunicum, коли кредитор надавав гроші купцю чи капітану торгового корабля під майбутню поїздку за товаром. Ризик випадкової загибелі валюти кредиту чи уже придбаного товару брав на себе не боржник, а кредитор. Зате від-сотки були вищими - в праві Юстиніана до 12