Оформлявся договір позики, як правило, стипуляцією або видачею боргової розписки. Кредитор мав проти не-спроможного чи недобросовісного боржника особливий conditio ex mutio - позов з приводу позики. Боржник міг захищатися проти недобросовісного кредитора - якщо, наприклад, розписка була узята, а зазначена сума не вида-на,- з допомогою позову ехерtіо dolі (посилання на недо-бросовісність контрагента), а згодом спеціального позо-ву ехеріео non numeratae pecuniae - ексцепції з посилан-ням на неотримання валюти позики. У подібних спірних випадках оnus probandi, тобто тягар доказу, покладався на позичальника, але з III ст. н. є. - уже на кредитора.

Імператор Август засуджував у судовому порядку тих, хто позичав гроші для себе під малі відсотки, а перепозичав під великі.

Тривалий час спірним моментом у римському праві залишалося питання про позики, зроблені підвладними (persona allieni iuris). За імператора Веспасіана (кін. І ст. н. є.) був прийнятий спеціальний акт - senatusconsultum, який отримав свою назву від якогось Масеdо. Цей підвладний син узяв позику і, побоюючись неприємностей, пов'язаних з примусовим стягненням, убив власного батька, щоб сплатити борг зі спадкової маси. Даний акт визнавав дійсність договору позики, укладеного підвладним, лише у випадку, якщо він укла-дався з відома його домовладики, або був спрямований на користь домовладики. Якщо цих умов не було, прето-ри почали давати ехерtiо senatusconsulti Масеdoniani на-віть позовам, спрямованим проти тих спадкоємців, які уже стали персонами власного права). Щоправда, зобов'язання спадкоємців не знищувалися, во-ни лише переходили в розряд натуральних, не захищених позовом.

Позичка (commondatum) - реальний контракт, при якому коммодант передає коммодарію певну річ у тим-часове і безоплатне користування.

Друга сторона зобов'язана повернути цю ж саму річ у визначений термін у тій же цілісності та якості. Предме-том договору є річ індивідуальна, повернути слід саме її. Користування річчю повинне бути безоплатне, інакше це уже буде договір найму. Оскільки користування річчю безоплатне, воно вигідне саме коммоданту, тим самим отримувач позички несе посилену відповідальність за її збереженість. Він повинен виявляти турботу (diligentia) доброго господаря, тобто не допускати жодної неуваж-ності, непередбачливості, безтурботності, які не прита-манні такому господарю. У даному разі маємо справу із загальним принципом римського права Ubi emolumentum, ibi onus - де вигода, там і тягар (обов'язків). Коммо-дант відповідає не лише за dolus (умисел) і сulра latа (тяжку необережність), але й сulpа levis (легку, ненавмисну необережність), що зумовили втрату чи пошкодження взя-тої у позичку речі. Звільняє коммоданта від відповідаль-ності за взяту у позичку річ казус (випадкова загибель ре-чі - наприклад, взятий у позичку раб втопився під час ку-пання) чи непереборна сила (чужа скульптура чи картина загинула під час землетрусу). Тут діє правило, що ризик випадкової загибелі речі лежить на власникові, а річ, пере-дана в позичку, перебуває де-юре у власності коммоданта.

Обов'язки коммодарія у договорі позички відверто переважають над обов'язками коммоданта, але сам дого-вір не є абсолютно одностороннім, як, наприклад, договір позики. Якщо у користування передана дефектна річ і коммодант знав про ці дефекти, він несе відповідальність за можливі збитки, що будуть зав-дані коммодарію або третім особам: наприклад, хвора тварина заразила стадо, дірява бочка випустила на землю налите вино, душевнохворий раб під час нападу порубав сокирою меблі тощо.

Кредитор також не має права вимагати дострокового повернення речі, наданої у позичку.

Якщо позичкодавець надає у позичку хвору тварину, яка заражає стадо позичкоотримувача, позичає завідомо діряві або непридатні ємкості, а позичкоотримувач, який не міг помітити непридатності цих посудин, налив у них вино чи олію, і ця олія чи вино витекли чи прийшли у не-придатний стан, тощо - в усіх цих випадках для позичко-отримувача відкривається можливість вимагати покриття його збитків позичкодавцем. Такий позов мав назву асtіо соmmоdati contraria. Позов позич-кодавача до позичкоотримувача (який ніс відповідаль-ність за сіоіиз, сиіра Іаїа і навіть сиіра ієуіз) назву асtіо соmmоdati directa.

Нарешті, зрозуміло, що витрати на харчування нада-ної у позичку худоби або раба лягають на коммодарія, але, якщо він змушений витратити певну суму на ліку-вання таких тварин чи рабів, ці затрати згодом підляга-ють поверненню коммодантом.

Договір зберігання або поклажі (depositium). Депо-нент передає депозитарію на безоплатне зберігання будь-яку рухому річ (не обов'язково власну) з обов'яз-ком її повернення на першу вимогу з усіма прибутками і вигодами (скажімо, корова під час перебування на збе-ріганні привела теля). Оскільки договір зберігання укла-дається в інтересах поклажедавця, зберігач несе відпові-дальність лише за умисел (dolus) та грубу необережність (сulра latа).

Відповідальність за culpa levis (легку необережність) настає для зберігача лише у випадку відмови видати від-дану на зберігання річ на першу вимогу поклажедавця. Не може зберігач поклажі відмовити у видачі переданої йому речі у зв'язку з ius retentionis - правом затримання, чи для зарахування зустрічного боргу (соmpensatio). Тобто, якщо депонент навіть винен депозита-рію якісь суми у порядку боргу чи делікту, затримувати віддане на зберігання майно чи тим більше самостійно використати його для погашення навіть законно обґрун-тованих вимог недопустимо.

Договір поклажі двосторонній, нерівний. Зберігач зо-бов'язаний у більшій мірі - зберегти річ у належному стані, вчасно повернути. Поклажедавець має оплатити витрати, пов'язані із зберіганням (наприклад, на харчу-вання військовополонених-рабів) та з покриттям можли-вої шкоди, завданої внаслідок недоліків речі, переданої на зберігання (залишений кінь виявився скаженим і перекусав та заразив худобу депозитарія). У такому випадку депозитарію надається асtіо depositi contraria - якщо