Прикладом правового вчення може бути нормативізм Ганса Кельзена, який вплинув на сучасне право багатьох країн світу (Німеччина, Австрія тощо).

Водночас цікавим джерелом права є погляди і ідеї відомих людей: римських юристів, основоположників марксизму-ленінізму тощо. Так, погляди та ідеї К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна вплинули на формування так званої соціалістичної правової сис-теми. Досить цікавою була також ситуація в Стародавньому Римі, де думка юристів (так звана jus respondendi) була джерелом пра-ва. Проблема поглиблювалася тим, що юристів у Римі стало до-сить багато. Усе це призвело до того, що в 426 році спеціальним едиктом імператора Валентиніана ІІІ твори таких юристів, як Папініан, Гай, Павел, Ульпіан і Модестін, стали обов'язковими до виконання. Твори ж інших юристів втратили силу закону.

Певний інтерес становить таке джерело права, як юридична (правова) доктрина.

Юридична доктрина - це акт-документ, що містить конце-птуально оформлені правові ідеї та принципи, які розроблені вченими-юристами з метою удосконалення законодавства, усві-домлені суспільством і визнані державою як обов'язкові.

Прикладом юридичної доктрини є природно-правова кон-цепція, яка вплинула майже на всі сучасні демократичні краї-ни (країни англосаксонської правової системи - США, Велико-британія; меншою мірою - на країни романо-германської пра-вової системи - Франція).

У деяких країнах джерелом права є релігійно-правова норма.

Релігійно-правова норма - це акт-документ, який містить церковний канон чи іншу релігійну норму, що санкціонується і забезпечується державою для надання їй загальнообов'язкового значення.

Джерело права у формальному значенні - це сукуп-ність способів зведення в закон волі політичних сил, що знахо-дяться при владі. По суті, саме джерело права у формальному значенні (або юридичне джерело права) можна вважати формою права. До цього типу джерел належать нормативно-правовий акт, правовий звичай, юридичний прецедент і нормативний договір3.

Нормативно-правові акти - це прийняті у встановленому по-рядку компетентними суб'єктами офіційні письмові документи, в яких в односторонньому вольовому порядку встановлюються, змінюються чи скасовуються правові норми. Такими є конституції, закони, укази президента, постанови тощо.

Основною формою права у більшості сучасних держав є нор-мативно-правовий акт, який характеризується такими ознаками: 1) ухвалюється чи санкціонується уповноваженими органами дер-жави, їх посадовими особами, іншими суб'єктами правотворчості і є одностороннім волевиявленням; 2) має зовнішню форму пев-ного письмового документа; 3) містить нові норми права (загально-обов'язкові правила поведінки), змінює або скасовує чинні; 4) прий-мається згідно з чітко визначеною процедурою; 5) має визначену юридичну силу, що відображує співвідношення з іншими право-вими актами, місце і роль у системах законодавства і правового регулювання; 6) надає волі правотворчого суб'єкта офіційного характеру.

Від нормативно-правових актів слід відрізняти офіційні пра-вові документи, що не містять норм права і не вносять безпосе-редньо змін у законодавство. Наприклад, акти затвердження по-ложень, правил, статутів чи акти, які складаються з декларацій, відозв, закликів. Практичне значення має розрізнення нормативно-правових актів і актів застосування норм права, тому що ос-танні містять не правила загального характеру, а індивідуальні приписи, адресовані певним суб'єктам і призначені для вирішен-ня конкретних юридичних справ, засвідчення тих чи інших фактів.

Нормативно-правові акти класифікуються за різними критеріями:

- за суб'єктами ухвалення на акти - народу (прийняті рефе-рендумом), органів держави, органів місцевого самоврядування, спільні акти органів держави і недержавних формувань;

- за юридичною силою - на закони й підзаконні нормативно-правові акти;

- за сферою дії - на загальні, спеціальні, локальні;

- за ступенем абстрактності правових норм - на первинні та конкретизаційні;

- за характером волевиявлення - на акти встановлення, зміни та скасування норм права;

- за галузями законодавства - на цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні та ін;

- за часом дії - на визначено-строкові та невизначено-строкові.

Поширеною диференціацією нормативних актів є їх класифі-кація за суб'єктами правотворчості. Верховна Рада України видає закони й постанови; Президент України - укази. Органи виконав-чої влади держави видають такі нормативно-правові акти: Кабі-нет Міністрів України - декрети і постанови; керівники міністерств і відомств - інструкції, вказівки, нормативні накази; керівники обласних і районних державних адміністрацій - нормативні на-кази. Місцеві ради - рішення і нормативні ухвали; виконавчі комі-тети місцевих рад - рішення, а керівники їх управлінь і відділів - нормативні накази; адміністрація підприємств, установ і органі-зацій - нормативні накази та інструкції.

У деяких випадках нормативного характеру набувають воле-виявлення населення в результаті всеукраїнського чи місцевого референдуму, певних громадських об'єднань, трудових колективів, форма яких може бути різною (рішення, постанова і т. ін.).

Закон - це нормативно-правовий акт, який регулює найбільш важ-ливі суспільні відносини і тому приймається колегіальним представ-ницьким органом державної влади (парламентом) або всенародним голосуванням (референдумом). За своєю юридичною силою та за деякими іншими ознаками закони поділяються на певні види.

Законом, який має найвищу юридичну силу в країні, основою системи її законодавства є конституція. Конституція - це основ-ний, головний закон країни, що приймається в особливому по-рядку і регламентує найважливіші суспільні відносини у сфері організації і функціонування суспільства, органів держави, дер-жавного устрою та правового статусу людини і громадянина.

Конституційні закони - це закони, що вносять певні доповнен-ня, зміни, уточнення до тексту конституції. Як і конституція, ці закони приймаються в особливому, ускладненому, порівняно з іншими законами, порядку, і мають вищу, порівняно з ними, юри-дичну силу.

Кодекси - це закони, в яких об'єднуються і систематизуються правові норми, що регламентують певну сферу суспільних відно-син. Як правило, кодекси виступають як основа певної галузі за-конодавства, наприклад Цивільний кодекс є основою цивільного законодавства, Кримінальний кодекс - кримінального