того, є досить ба-гато факторів об'єктивного та суб'єктивного характеру, які безпо-середньо впливають на зазначений процес. В остаточному підсумку розробка і прийняття нових нормативно-правових актів іде по-вільно, не завжди на високому рівні. Отже, існує практична потреба у підготовці систематизованих актів-кодексів з основних галузей за-конодавства, а саме: цивільного, цивільно-процесуального, госпо-дарського, земельного, кримінально-процесуального та інших ко-дифікованих нормативно-правових актів.
Розвиток системи адміністративного законодавства полягає в чіткому визначенні повноважень різних органів виконавчої влади у сфері державного управління, звуження сфери впливу відомчих актів, врегулювання положень провадження в справах адміністративного характеру тощо. Відповідно є потреба у прийнятті нового Адмініст-ративного кодексу, Кодексу про адміністративні правопорушення.
Чинне земельне законодавство не відповідає сучасним вимогам регулювання земельних відносин. У цій галузі права переважають акти виконавчої влади, що призвело до нестабільності земельного законодавства, суперечливості окремих законодавчих актів. Тому на-зріла необхідність прийняття нового Земельного кодексу України.
Особливого значення набувають також проблеми вдосконален-ня законодавства екологічного спрямування, надійного забезпечення правового режиму використання природних ресурсів, охорони на-вколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги (ст. 16 Конституції Ук-раїни). У перспективі необхідна розробка і прийняття Екологічно-го кодексу України.
Трудове законодавство України потребує поліпшення у галузі створення цілісної системи нормативно-правових актів, що регулю-вали б працю робітників, службовців, власників підприємств, установ і організацій, інших категорій трудящих, що зайняті в організа-ціях різних форм власності. Центром цієї системи повинен бути Кодекс України про працю, який має чітко визначити шляхи реалі-зації конституційного права кожного громадянина на працю. Ста-новлення України як соціальної держави потребує підготовки но-вих законів, зміни існуючих, що регулюють соціальні відносини.
Назріла потреба перегляду і внесення суттєвих змін до Кримі-нально-процесуального кодексу, які випливають із нормативних по-ложень нової Конституції України, які визначають основні напря-ми та вимоги оновлення організаційно-функціональних структур правоохоронних органів, а також процесуально-правових засад кри-мінального судочинства тощо.
На теоретичному рівні тривають дискусії про необхідність ство-рення систематизованого зібрання всього законодавства України, що може бути можливим лише після його повного оновлення. Йдеться про Звід законів України, процес створення якого передба-чає одночасне внесення змін і доповнень до діючих нормативно-пра-вових актів та їх інкорпорацію, видання нових. Отже, вдосконален-ня чинного законодавства в остаточному підсумку сприяє більш ефективному регулюванню суспільних відносин, забезпечує єдність і дієвість правової системи Української держави, її стабільність6.
Характеристика правового звичаю.
Звичаї – це люди, закони – розум країни. Звичаї нерідко бувають жорстокіші, ніж закони. І звичаї, часто нерозумні, беруть гору над законами.
О.де Бальзак
Правовий звичай - це санкціоноване державою правило пове-дінки, яке утвердилось в суспільстві як простий звичай в резуль-таті багаторазового повторення впродовж тривалого часу і яке стало традицією, тобто правило, яке передавалось від поколін-ня до покоління до того часу, поки не потрапило в орбіту дер-жавних інтересів.
Не кожний звичай стає правовим, а тільки той, який відповідає інтересам певної групи людей, тієї чи іншої соціальної спільності або суспільства в цілому.
Місце звичаю в системі джерел права в різні епохи було різним. Він займав до-мінуюче становище у процесі становлення правових систем, а в сучасних умо-вах - це форма права, яка зустрічається рідко. Так, у романо-германській правовій сім'ї роль звичаю дуже обмежена. У ці-лому, за винятком Італії, він втратив характер самостійного джерела права. Навіть в Англії, де традиції часто мають загальнообов'язкове значення, звичаї діють лише в обмеженій сфері суспільних відносин. Вони є в торговому праві, в окремих інститутах кримінального права (наприклад, участь присяжних у певних юридичних справах)7.
Правовий звичай є одним з перших історичних форм права, поширений вираз у релігійно-традиційних правових системах.
Релігійна правова сім'я. Релігійна правова сім'я - це сукуп-ність національних правових систем держав, що мають спільні риси, які виявляються в єдності закономірностей та тенденцій розвитку на основі релігійної норми як основного джерела права, що являє собою тісне переплетення юридичних, моральних та міфічних при-писів, які склалися природним шляхом і визнані державою.
Виходячи з цього визначення, можна сказати, що право в релігійній правовій сім'ї формується як невід'ємна частина ре-лігії. Релігійні тексти мають нормативний характер, а акти світ-ської влади як джерела права виконують лише допоміжну роль. Для релігійної правової сім'ї характерна відсутність чітко вираженого галузевого поділу внаслідок впливу релігії.
Релігійна правова сім'я об'єднує групи мусульманського, ін-дуського, іудейського та християнського права. Характеризується фундаментальним значенням, релігійних вчень у поєднанні з тривалим збереженням общинного устрою.
Характерна для країн, що сповідають як державну релігію ка-толицизм (Ватикан), іслам (Іран), індуїзм (Індія), іудаїзм (Ізраїль). Найпоширенішими з правових систем, що входять до релігій-ної правової сім'ї, є мусульманська та індуська правова системи.
Мусульманське право - сукупність релігійних, моральних і правових норм, що підтримуються державою і склалися на осно-ві ісламу у тлумаченні вченими-богословами і правознавцями.
Традиційно мусульманське право домінує в країнах Близь-кого і Середнього Сходу та Перської затоки (Іран, Ірак, Йорданія, Туреччина, Кувейт, Афганістан тощо), Африки (Сомалі, Танзанія, Кенія, Єгипет та ін.), Малайзії, Індонезії тощо.
Дещо впливовим є мусульманське право на Балканах (Алба-нія, Косово), у Росії (Татарстан, Чечня, Інгушетія) та в Україні (кримські татари).
Індуське право - це сукупність релігійних, моральних і пра-вових норм, що склалися на основі релігії індуїзму і підтриму-ються державою.
Сім'я звичаєвого права. Звичаєва правова сім'я - це су-купність національних правових систем держав, що мають спі-льні риси, які виявляються в єдності закономірностей і тенден-цій розвитку на основі норми-звичаю як основного джерела права, що становить тісне переплетення юридичних, моральних та міфічних приписів, які склалися природним шляхом і ви-знані державою.
Звичаєва правова сім'я формується