Вперше у вітчизняній правовій науці питання існування норма-тивних договорів розглядав В.Ф. Тарнавський. Пізніше питання визнання нормативно-правового договору в якості джерела права було підняте Н.Г. Александровим. В радянський період на теренах СРСР поняття норми права пов'язували лише з діяльністю державних органів і її результатом - нормативно-правовим актом. С.С. Алексєєв заз-начав, що нормативний юридичний акт є єдиним засобом, за допо-могою якого державна воля втілюється в законі - акті правотворчості, є юридичним джерелом права. Нормативно-правові акти є єдиними носіями форми буття юридичних норм.

Сучасна юридична наука називає віднесення до джерел права тільки нормативно-правових актів «одержавленням» права, що за-лишає осторонь від нормоутворення громадянське суспільство і гро-мадські об'єднання. Сьогодні відбувається переоцінка цінностей, перегляд деяких позицій, повернення до природно-правової докт-рини. Відповідно до цього слід зазначити, що право є передусім си-стема прав, а не система норм. За своєю сутністю право має соціаль-не, а не державне походження. Тому правотворчість не є привілеєм лише держави. Сьогодні наука підійшла до визначення множинності джерел права, серед яких одне з провідних місць належить норма-тивно-правовому договору. Прикладом цього відродження є врегу-лювання відносин між главою держави і парламентом в Україні в 1995-1996 рр. за допомогою Конституційного договору.

У розвиненому громадянському суспільстві нормативно-право-вий договір стає майже головною юридичною формою існування правових норм. Це зумовлено насамперед тим, що:

- ускладнення та швидкий темп розвитку життя, в тому числі і міжнародного, зумовили необхідність чіткого та оперативного ре-гулювання;

- зростання значення взаємовідносин для всіх країн визначило необхідність посилення свідомого впливу на ці відносини з боку дер-жавних органів;

- нормативно-правовий договір здатен вносити цілеспрямовані зміни в суспільні відносини та їх розвиток;

- договір здатен створити позитивні умови для зміцнення закон-ності в державі, його форма дає можливість найбільш чітко форму-лювати норми, взаємні права і обов'язки, встановлювати контроль за їх виконанням з боку держави;

- унаслідок зростання значення розвитку ринкових відносин і посилення інтересу до цього з боку широких верств населення зрос-ло значення нормативно-правового закріплення мети і завдань, що має на меті держава у формі договору;

- велика кількість сучасних відносин може регулюватися тільки договорами, іншими джерелами права вони не регулюються.

Але в той же час такий договір є одним з найбільш недосліджених джерел права. Майже всі розробки цього питання мають ен-циклопедично-термінологічний характер і не містять змістовних положень щодо основних підвалин цієї правової форми. Така ситу-ація зумовлена декількома факторами. Передусім це те, що всі дос-лідники системи джерел права в силу приналежності України до романо-германської правової сім'ї основну увагу приділили вивченню нормативно-правового акта як головного і домінуючого джерела права України. З іншого боку, реалії життя не викликали необхід-ності в дослідженні нормативно-правового договору як джерела права, оскільки в умовах командно-бюрократичної системи лише нормативно-правовий акт та нормативний припис мали поширен-ня та застосування, за окремими винятками (колективні договори між адміністрацією і профспілкою підприємств тощо).

Для суб'єкта, який застосовує і реалізовує юридизоване право, всі інші джерела не мають значення, тобто офіційно виданий юри-дичний документ є джерелом його прав і обов'язків. Конкретні життєві обставини, з якими пов'язуються правові наслідки, є юридичними фактами, які являють собою посередню ланку між нормами права та правовідносинами. Нормативно-правовий договір і є той юридич-ний факт, який у свою чергу має містити норми права і може бути визна-чений як така форма права, в якій закріплюються права і обов'язки учасників суспільних відносин, умови і зміст, юридична відпові-дальність сторін; це майже основна правова форма майнових та немайнових відносин між всіма учасниками суспільного життя.

Нормативно-правовий договір як зобов'язальні правовідносини вказує на виникаючі правовідносини між сторонами, що укладають угоду. Угода нормативно-правого змісту як юридичний факт відби-ває ті суспільні відносини, які притаманні нашій правовій системі та виражає ті види правомірної поведінки, які виникають у конк-ретних юридичних правових відносинах. Але на відміну від договорів-угод нормативно-правовий договір не має персоніфіковано-го, індивідуально-разового характеру, його зміст складають правила поведінки загального характеру. Нормативно-правові договори є джерелами міжнародного, трудового, конституційного права.

Суттєва характеристика нормативно-правового договору як джерела права дає змогу з'ясувати його особливості, що є підста-вою для визначення його ролі як джерела права в Україні.

Рівність сторін-суб'єктів, свобода волевиявлення, свобода у ви-борі партнерів і забезпечення виконання з боку держави в особі дер-жавних органів складають перевагу нормативно-правового дого-вору як дієвого і мобільного джерела права.

Важлива роль нормативно-правового договору полягає у його подвійній природі. Це означає, що, з одного боку, він є офіційним способом вираження норм права державою, а з іншого - може бути одним з варіантів діяльності всіх інших суб'єктів правових відносин по задоволенню власних потреб.

Норми права, що мають зовнішній вигляд у формі договору, найбільш чітко і правильно відображають безпосередньо норматив-но-закріплюючу волю громадян, що зумовлена відповідними існу-ючими соціально-економічними відносинами, які є підставою для її формування. Отже, нормативно-правовий договір як джерело пра-ва є однією з необхідних форм правового регулювання - доведен-ня волі держави, організацій, громадян до відома всіх, кого вона стосується. Для того щоб воля партнерів договору справила відпо-відний вплив, зацікавлені суб'єкти повинні бути ознайомлені з його змістом. Звідси - значення повної і швидкої процедури оголошен-ня змісту нормативно-правового договору, що є не тільки кінцевим етапом надання йому нормативно-правового характеру, а й необхід-ною умовою впливу права на суспільні відносини. .

Сьогодні немає чітко визначених правил, відповідно до яких існу-вали б певні строки та