6. Майнові та особисті немайнові відносини у багатьох за-хідних країнах врегульовано двома кодексами права - ци-вільним та торговим. Це так звана дуалістична система при-ватного права. Вона існує у західних країнах континентальної Європи, а також у країнах, що рецепіювали західноєвропей-ські правові моделі.

Торгове право, як відокремлена від цивільного права га-лузь, виникло в середньовіччі. Це пояснюється тим, що ци-вільне право не мало спеціальних інститутів та норм для регулювання нових відносин торгового обігу, який швидко розвивався. Постійне вдосконалення торговельних угод, не-обхідність їх укладання оперативно та без перешкод вимагало відходу від формалізму цивільного права. Тому торгове право виробило ряд нових, несхожих з цивільним принципів та ін-ститутів, зокрема презумпцію відплатності угод, підвищену відповідальність, кредитування угод, торгове представництво та торгову реєстрацію тощо. Спочатку торгове право було звичаєвим правом торговців, об'єднаних у корпорації. Потім потреби обігу спричинили створення єдиних правил торгівлі у межах міст, союзів (наприклад, Збірник морського права Ганзейського союзу), а згодом і в межах держави.

Французька буржуазна революція ліквідувала поділ сус-пільства на стани, і станове торгове право перетворилося на право загального характеру, що регулює торгівлю. Воно збе-реглося до наших часів.

Термін "торгове" не відповідає сьогодні сфері застосуван-ня торгового права, яке охоплює всю сферу підприємницької діяльності, а не лише обігу.

Норми торгового права розглядаються сьогодні як спеці-альні щодо норм цивільного права і є органічною частиною системи приватного права.

У країнах англосаксонської правової системи (Великобри-танія, США та ін.) немає поняття цивільного та торгового права. Торгове право Англії було поглинуто "загальним" пра-вом ще у 17 ст. Щодо чинного у США Торгового кодексу, то він не відповідає європейській концепції торгового права і не змінює системи американського права. Майнові і пов'язані з ними немайнові відносини країн англосаксонського права регулюються не галузями цивільного та торгового права, а ок-ремими правовими інститутами.

Розширення сфери відносин, що регулюються торговим правом, розвиток міжнародної торгівлі підвищують роль тор-гового права. Його принципи втрачають спеціальний харак-тер і стають принципами цивільного права. Так, норми, які спочатку стосувалися торгових угод, стають загальними нор-мами зобов'язального права; правила про банкрутство вже за-стосовуються не лише до комерсантів, а й до будь-яких осіб.

У деяких країнах цей процес, який дістав назву "комерціалізації" цивільного права, привів до об'єднання торгового та цивільного права в єдину кодифікацію. Так, ще у 1911 р. Швейцарія включила норми торгового права до зобов'язаль-ного закону, який був частиною цивільного кодексу. Італія у 1942 р., Португалія у 1966 р., Нідерланди у 1992 р., канадська провінція Квебек у 1994 р., Росія, Казахстан, Киргизія, Узбекистан у 1994-1996 рр., Грузія, Вірменія, Білорусія у 1997- 1998 рр., прийняли єдиний ЦК.

Поділ права на публічне та приватне, що існує ще з часів римського юриста Ульпіана, є основоположним у західних країнах. Навіть в англо-американських правових системах, яким не властивий такий поділ, поняття приватного і публіч-ного права використовуються у літературі та на практиці.

Публічне право включає норми, що визначають структуру, організацію діяльності держави, регулюють відносини держа-ви та її органів з приватними особами методом влади та під-порядкування. До публічного належать конституційне, адмі-ністративне, кримінальне та фінансове право.

Приватне право регулює відносини між приватними осо-бами, що є юридичне рівними суб'єктами права. Серцевину приватного права становить цивільне та торгове право. До приватного належать також певні норми транспортного, тру-дового та аграрного права, що відмежувалися від торгового та цивільного. Згаданим галузям, які поєднують у своєму складі норми публічного і приватного характеру, притаманна ком-плексність.

Концепцію приватного права було детально розроблено в період становлення і розвитку капіталізму (19 ст.). Вона визначила такі принципи цивільного і торгового права, як формальна рівність сторін перед законом, свобода і недоторканність приватної власності, свобода договору, відповідальність за вину.

Дальший розвиток капіталізму зумовив процес "публіцизації" приватного права, тобто вторгнення публічного права з його методами регулювання у сферу традиційного цивільного і торгового права. Це було пов'язано з активним втручанням держави у господарське життя, з обмеженням права приват-ної власності та принципу свободи договору. Межі між пуб-лічним та приватним правом поступово нівелюються. Багато хто взагалі заперечує необхідність такого поділу. Як доказ ви-користовується факт появи великої кількості законодавчих актів, значних кодифікацій у цілих галузях економіки, що містять норми публічного і приватного права: банківське, транспортне, страхове. Проте серед норм цих комплексних галузей легко виділити норми адміністративного (публічного) і цивільного та торгового (приватного) права.

Поділ права на публічне і приватне заперечується також прибічниками теорії "соціальної функції права" (засновник -французький юрист Леон Дюгі). її суть полягає в тому, що кожний індивід у суспільстві не є носієм прав, а лише вико-нує громадський обов'язок або соціальну функцію в ім'я за-гального блага.

Незважаючи на пом'якшення різниці між публічним і приватним правом, такий поділ і сьогодні зберігає силу і має практичне значення.

Під системою цивільного права розуміють об'єктивно іс-, нуюче явище, а не формально-логічну систематизацію. Тому І система цивільного права не збігається з системою цивільно-го кодексу