Згідно зі статутами (кодексами) розробляються та затверджуються правила перевезення на окремих видах транспорту, а також у змішаному сполученні.

1.1. Договір перевезення вантажу

У системі цивільно-правових до-говорів, що опосередковують перевізний процес, особливе місце по-сідає договір перевезення вантажу (ст. 909 ЦК). В силу цього догово-ру перевізник зобов'язується доставити довірений йому відправни-ком вантаж у пункт призначення і видати його управомоченій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язуєть-ся сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Проте з ура-хуванням специфіки перевезень кожним з видів транспорту в норма-тивних актах, що закріплюють їх діяльність, дається своє визначення договору перевезення (ст. 22 СЗ, ст. 133 КТМ, ст. 61 ПК, ст. 52 Закону України „Про автомобільний транспорт” та інші).

Перевізником може виступати тільки суб'єкт підприємницької діяльності, основним напрямом діяльності якого є перевезення ванта-жів (залізниця, морське пароплавство, автогосподарство, річкове па-роплавство, а також фізичні особи, котрі мають право на експлуата-цію перевізних засобів, тощо), а відправником - будь-яка особа (фі-зична або юридична).

Одержувачем може бути або сам відправник, або інша особа, за-значена останнім у перевізних документах. З огляду на те, що одержу-вач за договором перевезення набуває певного обсягу прав та обов'язків і, у разі, якщо відправник не є одночасно й одержувачем вантажу, такий договір розглядається як договір на користь третьої особи.

Договір перевезення вантажів належить до двосторонніх, оплатних і реальних.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі (За-кон України „Про автомобільний транспорт”, ст. 23 СЗ, ст. 134 КТМ). Так, на залізничному, повітряному і внутрішньоводному транспорті договір перевезення укладається шляхом оформлення накладної, яка служить основним перевізним документом, де зазначені всі умови пе-ревезення, а саме: найменування й місцезнаходження сторін догово-ру; найменування вантажоодержувача; найменування й кількість ван-тажу; умови з перевезення і строки перевезення; назву місць наван-таження й розвантаження; вартість перевезення тощо.

Відповідно до ст. 23 СЗ, ст. 60 ПК, ст. 67 Статуту внутрішнього
водного транспорту СРСР (далі - СВВТ) договір перевезення ванта-жів вважається укладеним з моменту здачі відправником перевізни-кові вантажу разом з накладною. Прийняття вантажу для перевезення
засвідчується на накладній календарним штемпелем перевізника й
видачею ним відправникові квитанцій. 3 даного моменту всі умови,
викладені у накладній, стають умовами договору перевезення. На залізничному і внутрішньоводному транспорті при прийнятті вантажу
для перевезення разом з накладною оформлюється дорожня відо-мість і вантажна квитанція. Відомість складається перевізником пі-сля прийняття вантажу для перевезення разом з накладною і містить усі дані про вантаж, відправника, одержувача тощо. Вона прямує ра-зом з вантажем і після видачі його одержувачеві залишається у пере-візника. Дорожня відомість має певне правове значення: (а) засвідчує факт видачі вантажу одержувачеві і (б) є документом, на підставі яко-го провадяться розрахунки з провізної плати, штрафів за прострочен-ня доставки вантажу та з інших зборів. Вантажна квитанція видається відправникові як посвідчення прийняття вантажу для перевезення. У випадку втрати вантажу вантажна квитанція надає право відправни-кові або одержувачеві пред'явити претензію й позов до перевізника про відшкодування вартості втраченого вантажу, а також інші право-мочності під час здійснення перевізного процесу (статті 23, 43, 48 СЗ України).

На автомобільному транспорті договір перевезення оформлюється товарно-транспортною накладною, яка за своїм змістом не відріз-няється від накладної, що оформлюється на інших видах транспорту (пп. 1, 16.10 Правил перевезення вантажів автомобільним транспор-том в Україні від 14 жовтня 1997 р.). До основних документів на пере-везення вантажів цим транспортом належить також дорожній лист вантажного автомобіля. Товарно-транспортна накладна й дорожній лист автомобіля вважаються документами суворої звітності, форма й порядок заповнення яких визначаються відповідними нормативними актами.

1.2. Договір перевезення пасажира та багажу

За договором перевезення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира у пункт призначення, а в разі здачі багажу - та-кож доставити останній у пункт призначення й видати управомоченій на його одержання особі; пасажир зобов'язується сплатити встанов-лену плату за проїзд, а за наявності багажу - також плату за його пе-ревезення (ст. 910 ЦК). Укладення договору перевезення пасажира засвідчується проїзним документом встановленого зразка (пасажир-ським квитком), який підтверджує право пасажира на проїзд відпо-відним видом транспорту, а провезення ним багажу - багажною кви-танцією.

У проїзному квитку, за винятком квитків на залізничному й повіт-ряному транспортах, не вказується прізвище пасажира. Втрачені про-їзні квитки не відновлюються, не повертається також їх вартість.

Як випливає з визначення цього договору, він є двостороннім, оплатним і нонсенсуальним. Так, згідно зі ст. 52 Закону „Про автомо-більний транспорт” договір перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування вважається укладеним з мо-менту придбання пасажиром квитка на право проїзду. Проте в окре-мих, передбачених законодавством випадках, такий договір також може бути й реальним (наприклад, при перевезенні пасажирів у ту-ристичних поїздках або за замовленням). Ці договори вважаються укладеними з моменту посадки пасажира у транспортний засіб.

Договір перевезення багажу, на відміну від договорів перевезення пасажирів, завжди е реальним. Багаж приймається для перевезення за встановленими нормами відповідно до правил перевезення відповід-ним видом транспорту. Наприклад, при залізничному перевезенні ва-га окремого вантажного місця не повинна перевищувати 75