- відправник повинен з метою ефективного використан-ня транспортних засобів, за загальним правилом, своєчас-но, повно і раціонально завантажувати їх. Водночас, на морському транспорті на вимогу відправника, якому для
перевезення надано все судно (чартер), перевізник повинен відправити судно в плавання, навіть якщо не весь вантаж було завантажено. Перевізник у цьому разі зберігає право на повний фрахт, тобто плату за перевезення (ст. 155 Кодексу торговельного мореплавства України);

- відправник зобов'язаний сплатити за перевезення ван-тажу встановлену плату за тарифом.

Обов'язки одержувача:

- своєчасно прийняти вантаж;

- здійснити остаточні розрахунки з перевізником і очи-стити транспортні засоби.

На деяких видах транспорту передбачається винагорода за дострокове навантаження або вивантаження транспорт-них засобів. Наприклад, за угодою сторін у договорі мор-ського перевезення може бути передбачена винагорода за закінчення завантаження судна раніше, ніж це передбаче-но сталійним часом (час, що визначається згідно з Кодек-сом торговельного мореплавства України) (ст. 49 Кодексу торговельного мореплавства України).

3. Відповідальність сторін за невиконання (неналежне виконання) договору перевезення.

3.1. Відповідальність за зобов'язаннями, що випливають

із договору перевезення

У разі порушення зобов'язань, що випливають із дого-вору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановле-ну за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено Цивільним кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (ста-тутами) (ст. 920 ЦК).

Застереження „якщо інше не встановлено Цивільним кодек-сом, іншими законами, транспортними кодексами (статута-ми)” слід тлумачити так, що домовленість сторін договору перевезення про відповідальність є можливою у випадках, коли транспортні кодексі (статути) не забороняють такої домовленості або коли із них така заборона не випливає. Наведене застереження прямо погоджується тільки з поло-женнями Кодексу торговельного мореплавства, якими встановлюється відповідальність та від яких ч. 3 ст. 14 КТМ дозволяє відступати. В силу ч. 3 ст. 6 ЦК положення Повітряного кодексу, що встановлюють відповідальність перевізника, можуть бути інтерпретовані в такий спосіб, що вони не виключають домовленості сторін договору пе-ревезення про іншу, ніж встановлена ст. 92-95 Повітряного кодексу, відповідальність перевізника. В решті випадків вста-новлення договором перевезення підстав та меж відпові-дальності сторін, як правило, виключається.

Ст. 23 Закону „Про залізничний транспорт” пе-редбачає встановлення відповідальності за виконання зобо-в'язань як за договорами перевезення, та і за довгостроко-вими договорами Статутом залізниць України. В свою чергу ст. 105 СЗУ встановлює, що матеріальна відпові-дальність залізниць, вантажовідправників, вантажоодержувачів, пасажирів, транспортних, експедиторських та посе-редницьких організацій, осіб, що виступають від імені ван-тажовідправника і вантажоодержувача, встановлюється цим статутом та окремими договорами. При цьому „окремими” визнаються тільки договори про перевезення вантажів на особливих умовах, що допускають додаткову відпові-дальність за виконання зобов'язань щодо перевезень (ст. 63 СЗУ), та договори про виконання залізницею додаткових операцій, пов'язаних з перевезеннями вантажів (ст. 22 СЗУ).

Ч. 6 ст. 68 Закону „Про автомобільний транспорт”, що передбачає встановлення договором відповідаль-ності за прострочення доставки вантажу, дає підстави для висновку про те, що відповідальність, встановлена цією статтею, не може, змінюватись за домовленістю сторін.

3.2. Відповідальність перевізника за ненадання транспортного засобу і відповідальність відправника за невикористання наданого транспортного засобу

Перевізник за ненадання транспортного засобу для пе-ревезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання наданого транспортного засобу з інших при-чин несуть відповідальність, встановлену договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами).

Перевізник і відправник вантажу звільняються від відпо-відальності, якщо ненадання транспортного засобу або неви-користання наданого транспортного засобу сталося не з їхньої вини, зокрема у разі припинення (обмеження) перевезення вантажу у певних напрямках, встановленого у випадках і по-рядку, передбачених транспортними кодексами (статутами) (ст. 921 ЦК).

Відповідальність за ненадання транспортного засобу для перевезення вантажу, за ненадання вантажу або неви-користання транспортного засобу з інших причин може вста-новлюватись договором про організацію морських переве-зень та спеціальним договором (ч. 4 ст. 307 ГК) на авіаційному транспорті у зв'язку з тим, що Кодексом тор-говельного мореплавства і Повітряним кодексом, така відпо-відальність не встановлена.

На залізничному транспорті відповідальність за пору-шення, про які йдеться у ч. 1 ст. 921 ЦК, встановлена ст. 106-108 СЗУ на підставі ч. 1 ст. 23 Закону „Про залізничний транспорт”. Ця відповідальність встановлена у вигляді штрафу, що встановлюється в процентах від ставки добової плати за користування вагонами. При цьому встановлюється додатковий штраф за незабезпечення завантаження маршруту. Залізниця і відправник несуть відпо-відальність за невиконання зобов'язань щодо надпланових і позапланових перевезень вантажів за заявами відправни-ка, прийнятими залізницею. Залізниця несе відповідальність не тільки за невиконання плану перевезень, а і за невико-нання зобов'язання щодо недовантаження і невиконання плану перевезень попереднього місяця. Вантажовідправник несе відповідальність за невиконання плану перевезень на залізницях призначення.

Відповідальність за порушення, про які йдеться у ч. 1 ст. 921 ЦК, та які допущені на автомобільному транспорті, встановлюється ст. 128-132 САТ. Але встановлений окремими із цих статей штраф в карбованцях і копійках не
може застосовуватись, а відповідальність за такі порушення має встановлюватись довгостроковим договором (за термі-нологією ч. 4 ст. 307 ГК, - річним договором). Викла-дене стосується і внутрішнього водного (річкового) транс-порту, оскільки окремі із ст. 180-182 СВВТ встанов-люють штраф в карбованцях.

Положення про підстави звільнення від відповідаль-ності, встановлене ч. 2 ст. 921 ЦК, відповідає загаль-ному принципу відповідальності за наявності вини (ст. 614, 617 ЦК). Із ч. 2 ст. 921 ЦК випливає, що законодавець вважає, що вина особи відсутня у разі припинення (обме-ження) перевезення вантажу у певних напрямках, встанов-леного у випадках і порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами), тобто визнає