Викладені спеціальні правила в частині, в якій вони суперечать ст. 323 ЦК, що покладає на власника ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псу-вання) майна, підлягають переважному застосуванню перед
цією статтею.

Ст. 924 ЦК, всі згадані закони покладають на пере-візника обов'язок доводити наявність обставин, що звільня-ють його від відповідальності за незбереження вантажу. Проте, із цього загального правила є і винятки. Стосовно господарських зобов'язань перевезення ч. 2 ст. 314 ГК встановлює, що в транспортних кодексах і статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізни-ка у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. Цьому правилу відповідає
п. 3 ст. 178 КТМ, відповідно до якого перевізник звільняєть-ся від відповідальності за нестачу вантажу, що прибув у порт призначення у супроводі провідника відправника або одержувача, якщо тільки останні не доведуть, що нестача вантажу сталася з вини перевізника. А у випадках прибуття у справних судових приміщеннях, ліхтерах, контейнерах із
справними пломбами відправника або у цілій і справній тарі без слідів розпакування в дорозі перевізник безумовно звільняється від відповідальності за незбереження вантажу при перевезенні (ч. 1, 2 ст. 178 КТМ).

При визначенні розміру відповідальності перевізника законодавець в ч.2 ст. 924 ЦК, ст. 13 Закону „Про транс-порт”, ст. 23 Закону „Про залізничний транспорт” вкрай необачно використовує термін „фактична шкода” та відхо-дить при цьому від термінології, що використовується при визначенні збитків у ч. 2 ст. 22 ЦК. Оскільки визначення фактичної шкоди в законах не наводиться, її слід розуміти так, як спеціальні закони визначають межі відповідальності перевізника за незбереження вантажу. Із ст. 314 ГК, ст. 179 КТМ, ст. 68 Закону „Про автомобільний транспорт” випливає, що під „фактичною шкодою”, яка завдана незбереженням вантажу при перевезенні та яка підлягає відшкодуванню, слід розуміти вартість (дійсну вартість) вантажу, який втрачено або якого не вистачає, а також суму, на яку зменшилась вартість по-шкодження вантажу. Лише в силу спеціального правила п. 2 ст. 93 Повітряного кодексу за втрату, пошкодження або нестачу вантажу, прийнятого без оголошеної цінності, пере-візник відповідає в розмірі вартості, що не перевищує межі, встановленої відповідним органом державної виконавчої вла-ди за погодженням з Міністерством фінансів з урахуванням меж, встановлених міжнародними угодами про відповідальність при повітряних перевезеннях, учасником яких є Україна.

Вартість вантажу, що підлягає відшкодуванню пере-візником, визначається на підставі спеціальних правил, які встановленні стосовно окремих видів транспорту.

Згідно частини четвертої ст. 68 Закону „Про автомобіль-ний транспорт” вартість вантажу має визначатись виходячи із ціни, зазначеної в товарному чеку, товарно-транспортній накладній або в договорі, а за відсутності таких документів - виходячи із середньої вартості такого ж товару в місці і на час видачі вантажу відповідно до договору перевезення.

На залізничному транспорті вартість вантажу згідно з
частиною першою ст. 23 Закону „Про залізничний транс-порт” має визначатись відповідно до Статуту заліз-ниць. За втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, залізниця несе відповідальність у розмірі оголошеної вартості. Залізниці надається право до-водити, що дійсна вартість вантажу є меншою, ніж оголо-шена. Якщо це буде доведено, залізниця буде нести відповідальність у межах дійсної вартості вантажу. Одержувачеві
(відправникові) не надається право доводити, що дійсна вартість вантажу є меншою, ніж оголошена. Якщо вартість вантажу не оголошена, вона визначається на підставі за-гальної суми рахунку або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого ванта-жу (ст. 115 СЗУ). Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цей ван-таж провізну плату, якщо вона не включається у вартість вантажу (ст. 114 СЗУ).

При морському перевезенні дійсна вартість втраченого вантажу або вантажу, якого не вистачає, визначається за цінами порту призначення на той час, коли туди прийшло або по-винно було прийти судно, а при неможливості визначати ці ціни - за цінами порту відправлення і часом відправлення вантажу, збільшеними на суму витрат, пов'язаних з переве-зеннями. При цьому встановлюються межі відповідальності перевізника, якщо вартість вантажу не була зазначена в коно-саменті. В таких випадках гранична сума відшкодування вар-тості вантажу не може перевищувати 666,67 розрахункових одиниці (такою є спеціальна одиниця запозичення Міжна-родного валютного фонду) за пошкоджене місце чи одиницю вантажу, якої не вистачає, або 2,0 розрахункових одиниць за один кілограм маси брутто пошкодженого, зіпсованого ван-тажу або вантажу, якого не вистачає (залежно від того, яка сума більша) (ст. 181 КТМ).

П. 7 ч. 1 ст. 7 Закону „Про страхування” виз-нає обов'язковим авіаційне страхування цивільної авіації. Ст. 103 Повітряного кодексу більш конкретно зобов'язує повітряного перевізника страхувати свою відповідальність щодо відшкодування збитків, заподіяних, зокрема, багажу, пошті, вантажу, прийнятим до перевезення. Відповідно до п. 13 Порядку і правил проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації мінімальна сума, на яку повітряний перевізник зобов'язаний страхувати свою відповідальність за незбереження багажу, пошти, вантажу, становить: 1) на випадок втрати або шкоди, заподіяної багажу, пошті, вантажу, - суму, еквівалентну 20 доларам США за кожен кілограм ваги; 2) на випадок утрати речей (по-клажі), що знаходиться у пасажира, - суму, еквівалентну 400 доларам США.

Отримання пасажиром, власником вантажу страхового відшкодування не звільняє повітряного перевізника від відповідальності за незбереження багажу, пошти, вантажу, речей (поклажі), що знаходяться у пасажира, але відповідно зменшує суму, яка має бути відшкодована пасажиру чи власнику вантажу безпосередньо повітряним