під'їзної колії. У ньому передбачаються кількість, порядок подачі та забирання вагонів, строки обороту вагонів і контейнерів на під'їзній колії. Робота під'їзних колій тих підприємств, які мають свої локомоти-ви, здійснюється на основі єдиного технологічного процесу роботи під'їзної колії та станції примикання.
Нерідко під'їзною колією однієї організації користуються інші підприємства, що мають у межах цієї колії свої склади або пов'язані з нею своєю залізничною колією. Порядок обслуговування таких контрагентів передбачається у договорах, які укладаються ними з володільцем колії. Відповідальність перед залізницею за простій вагонів у контрагентів несе володілець під'їзної колії. При обслуговуван-ні під'їзної колії локомотивом залізниці між нею і контрагентом укладається до-говір на подачу та забирання вагонів, за яким усі розрахунки проводяться безпо-середньо між ними.
Якщо підприємство має свої прирейкові склади та навантажувально-розван-тажувальні майданчики на під'їзних коліях, які належать залізниці, то взаємовід-носини між залізницею і підприємством регулюються договором про подачу та забирання вагонів. Маневрову роботу, подачу і забирання вагонів на під'їзних коліях залізниці здійснює локомотив залізниці за плату, визначену тарифом.
Договір про експлуатацію під'їзної колії та договір про подачу і забирання ва-гонів розробляються з урахуванням технології, роботи як під'їзної колії, так і станції примикання, основаної на прогресивних технічних нормах. При визна-ченні кількості подач вагонів та інтервалів між ними враховуються фронт наван-таження і розвантаження, найбільша кількість вагонів у кожній подачі, а також наявність засобів механізації. Зазначені договори укладаються на три роки.
У договорі про експлуатацію залізничної під'їзної колії та у договорі про по-дачу та забирання вагонів мають передбачатися заходи, що сприяють прискорен-ню обороту вагонів, а також строки здійснення цих заходів. У разі зміни техніч-ного оснащення або технології роботи станції чи під'їзної колії окремі пункти договору або весь договір на вимогу однієї сторони може бути переглянутий до закінчення строку його дії.
При перевезеннях вантажів у прямому змішаному сполученні виникає потре-ба перевантажувати продукцію з одного на інший вид транспорту. Ця перевалка вантажів здійснюється у транспортних вузлах. Умови роботи перевалочних пунктів визначаються вузловими угодами (договорами), що укладаються між транспортними підприємствами, які передають і приймають вантажі у транспорт-них вузлах. Вузлові угоди між залізницями і морськими та річковими паро-плавствами укладаються на три роки. Порядок розробки та укладення вузлових угод, їх зміст визначаються правилами перевезення вантажів у відповідних ви-дах прямого змішаного сполучення. Наприклад, у вузлових угодах передбачають-ся місця передачі вантажів, строки навантаження і розвантаження вагонів та ав-томобілів, порядок приймання, здачі і зважування вантажів, місця оформлення документів (передавальних відомостей) тощо. У пунктах перевалки транспортні підприємства повинні забезпечувати безперебійну і рівномірну подачу вагонів, суден та автомобілів під навантаження перевалочних вантажів, широко розвива-ти перевалку вантажів з одного виду транспорту на інший за прямим варіантом, тобто без розвантаження у склад. Вузлові угоди за своїм змістом близькі до до-говорів на подачу і забирання вагонів.
1.6. Договір транспортного експедирування
Зростаюча потреба учасників цивільного обороту в належному за-конодавчому регулюванні відносин, що складаються між ними, зумо-вила появу в ЦК норм, які регламентують вже достатньо відомі та по-ширені на практиці договірні інститути. Серед останніх необхідно звернути увагу і на договір транспортного експедирування (від лат. expeditio - послання, відправлення). Актуальність відносин з транс-портно-експедиційного обслуговування ще більше зростає у сучасній економіці, яка нагально потребує максимально ефективного руху продукції та товарів як між самими підприємцями, так і між остан-німи та споживачами.
Незважаючи на ту обставину, що договір транспортного експеди-рування мав достатньо широке застосування у вітчизняній практич-ній юриспруденції, до набуття чинності новим ЦК, був відсутній за-кон, який би регламентував договірні відносини з надання транспорт-но-експедиційних послуг. Майже єдиним винятком у цьому були за-тверджені постановою КМ України від 21 вересня 1993 р. № 770 Пра-вила здійснення транспортно-експедиційної діяльності під час пере-везення зовнішньоторговельних і транзитних вантажів. Сфера дії цих правил, власне, підтверджувала факт поширення названого дого-вірного інституту в праві країн з ринковою економікою, з якими Україна співпрацювала у сфері зовнішньої торгівлі.
З набуттям чинності новим ЦК договір транспортного експедиру-вання набув якості пойменованого. Проте це у цілому не вирішило питання, що тривалий час вирішується в науці цивільного права, що-до місця цього договору в системі договорів та категорично не спрос-тувало думку стосовно договору транспортного експедирування як змішаного договору, тобто, договору, що поєднує в собі елементи кількох інших договорів.
Одним з ключових моментів у визначенні місця договору транс-портного експедирування у системі договорів вітчизняного зобов'я-зального права є питання його співвідношення з договором переве-зення. Безсумнівно, існуючий зв'язок між цими договорами та, що більш важливо, сутнісна залежність існування послуг, що надаються під час транспортно-експедиційного обслуговування, від вчинення дій з перевезення вантажу, зумовили існування точки зору на договір транспортного експедирування, як один з різновидів транспортних зобов'язань, що до того ж визнавалися самостійним типом договорів у системі договірного права. З іншого боку, договір транспортного експедирування, поряд з договорами комісії, доручення та зберіган-ня, розглядався як договір з надання послуг.
Остаточне вирішення цього спору ще попереду, однак слід відзна-чити позицію законодавця, який присвятив регулюванню відносин з надання транспортно-експедиційних послуг окрему главу в ЦК, що свідчить про віднесення договору транспортного експедирування до самостійного виду договорів з надання послуг.
Виходячи з вищенаведеного, не має достатніх підстав для визнан-ня договору транспортного експедирування змішаним договором (ч. 2 ст. 628 ЦК), що має своїм практичним наслідком формулювання висновку про те, що під час регулювання відносин з транспортно-екс-педиційного обслуговування у цілому будуть застосовуватися