Кожен з них має певні особливості щодо умов укладення та виконання, визначення прав і обов'язків сторін та правових наслідків невиконання (неналежного виконання) договору.

Відповідно до цивільного законодавства сторонами в договорі купівлі-продажу виступають продавець і покупець. Ними мо-жуть бути будь-які суб'єкти цивільних правовідносин: громадя-ни, юридичні особи, держава. Однак умови участі кожного з цих суб'єктів у договорі купівлі-продажу не завжди однакові, що зале-жить від обсягу правоздатності і дієздатності конкретного суб'єкта цивільних правовідносин, форми власності відчужуваного май-на, його правового режиму та інших обставин.

Законом можуть визначатися певні спеціальні умови щодо участі відповідних юридичних осіб у товарообігу з урахуванням статутних цілей їхньої діяльності (наприклад, щодо комерційної діяльності політичних партій, громадських, релігійних об'єднань). В умовах переходу до ринкових реформ держава відмовилася від монополії на зовнішньоекономічну діяльність. Відтепер суб'єкта-ми зовнішньоекономічної діяльності (в тому числі торговельної) можуть бути як фізичні, так і юридичні особи на засадах, визна-чених спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

За статтею 658 ЦК України право продажу майна, крім ви-падків примусового продажу, належить власникові. Іншими словами, це положення закону означає, що приймати рішення про відчуження майна (визначати його правову долю) має право лише його власник, оскільки за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцеві не лише саме майно, а й право власності на нього (право повного господарського відання чи оперативного управління). Тільки за такої умови у покупця може виникнути відповідне право. Продавець не може передати по-купцеві те, на що він сам не має права.

У законодавстві не розкривається зміст поняття «примусовий продаж», визначаються лише підстави для здійснення примусо-вого продажу майна. До таких підстав належать продаж описа-ного у боржника майна з метою задоволення вимог кредиторів, продаж заставленого майна в порядку, встановленому Законом України «Про заставу», продаж майна відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», реалізація конфіскованих предметів, які стали зна-ряддям або безпосереднім об'єктом адміністративного правопо-рушення (ст. 315 Кодексу України про адміністративні правопо-рушення), тощо.

Від примусового продажу майна необхідно відмежовувати інші можливі випадки відчуження майна за відсутності на це волі власника. Так, Цивільним кодексом України, окремими законодавчими актами встановлюється особливий порядок ре-алізації невитребуваних за договором побутового замовлення виготовлених підрядчиком речей, невитребуваних на транс-порті вантажів і багажу, майна, відправленого через органи зв'язку. У наведених випадках продаж зазначеного майна не є примусовим, а лише здійснюється без згоди власника, оскіль-ки такий невідомий або не виявляє інтересу до належного йому майна, що може завдати охоронцю майнової шкоди, Звідси можна зробити висновок, що коло підстав для продажу майна невласником значно ширше, ніж це передбачено стат-тею 658 ЦК України.

Власникові не обов'язково особисто брати участь в укладенні договору купівлі-продажу. Він може здійснити ці повноваження через свого представника або комісіонера. В такому випадку покупець досягає тієї самої мети, що і при купівлі майна безпо-середньо у власника, хоча й з певними особливостями. Так, при продажу майна, зданого на комісію, продавцем виступає комісі-онер, а не власник такого майна. Тому у разі виявлення відхи-лень від умов договору купівлі-продажу покупець звертається з претензіями до комісіонера (продавця), а не до комітента (влас-ника). При укладенні договору купівлі-продажу продавцем через свого повіреного (на підставі договору доручення) стороною в ньому є власник, а не повірений.

У статті 658 ЦК України визначено також наслідки продажу майна невласником за відсутності в останнього належних пов-новажень на здійснення дій по відчуженню майна. Якщо прода-вець, зазначено в цій статті, не є його власником, покупець на-буває права власності лише у тих випадках, коли відповідно до закону власник не вправі витребувати від нього майно (ст.388 ЦК України).

Якщо продавцем майна може бути лише певна особа, тобто, як правило, власник, то покупцем може бути будь-яка особа. Обов'язковою умовою участі громадян стороною в договорі купівлі-продажу є наявність у них достатньої дієздатності (ст.30-38 ЦК України). Підприємства (організації, установи) повинні мати статус юридичної особи, а угоди, що ними уклада-ються, не повинні суперечити цілям їхньої діяльності, передба-ченим в установчих документах.

Чинним законодавством в окремих випадках може встановлю-ватися особливий правовий статус продавців і покупців. Наприк-лад, відповідно до Закону України «Про приватизацію невели-ких державних підприємств (малу приватизацію)» продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності, є відповідно Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, органи приватизації, створені місцевими Радами депутатів. Покупцями об'єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Зако-ну України «Про приватизацію майна державних підприємств» (ст.8). Разом з тим, не можуть бути покупцями: юридичні особи, серед засновників та учасників яких є органи державної влади та управління; працівники органів приватизації та особи, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю (крім ви-падків використання ними приватизаційних паперів).

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про пред-мет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих двох умов, договір не може вважатися укладеним, незважаючи на погоджен-ня всіх можливих інших умов (про строк, місце, спосіб виконан-ня тощо). Інші умови також можуть набути значення істотних, якщо щодо них за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України). Наприклад, у разі продажу товарів у кредит з наступним погашенням платежів встановлення в дого-ворі строку повернення кредиту набуває значення істотної умови.

У чинному законодавстві немає переліку того майна, що може становити предмет договору купівлі-продажу. У