Поняття зобов'язального права України та його система
Зобов'язальне право - це найбільша за обсягом підгалузь цивіль-ного права, норми якої регулюють переважно відносини майно-вого обороту (товарообміну), тобто відносини, що виникають при переході матеріальних та інших благ, які мають економічну фор-му товару, від однієї особи до іншої.
Предметом зобов'язального права, як підгалузі цивільного права, є майнові відносини. У зв'язку з цим виникає питання про співвідно-шення зобов'язальних правовідносин з правовідносинами влас-ності.
Слід мати на увазі, що хоча вони тісно пов'язані між собою, з ура-хуванням того, що саме відносини власності складають передумову товарообміну, але між ними існують і суттєві відмінності. Так, якщо правовідносини власності мають характер абсолютних, у яких влас-нику протистоїть необмежене коло осіб, то зобов'язальні правовідно-сини належать до відносних правовідносин, у яких конкретній управомоченій особі (кредитору) протистоїть також конкретна зобов'я-зана особа - боржник. Отже, зобов'язальні правовідносини харак-теризуються чіткою персоніфікацією суб'єктного складу. Вони юридично пов'язують лише конкретних осіб. Є відмінності і в юридичному об'єкті зазначених правовідносин. Зобов'язальні право-відносини відрізняються від правовідносин власності і за сутністю відповідного суб'єктивного права.
Якщо сутністю суб'єктивного права у абсолютних правовідно-синах є право на власні дії, то у відносних правовідносинах - право на дії іншої особи (боржника).
Характеризуючи відносини майнового обігу, які регулюються нормами зобов'язального права, слід підкреслити, що вони охоплю-ють, перш за все, ринкові відносини, які виникають як при здійс-ненні підприємницької діяльності, так і при задоволенні фізичними особами власних потреб. Цим відносинам притаманна така ознака як багатоманітність, оскільки майновий оборот (товарообмін) може здійснюватися як шляхом відчуження особою свого майна у влас-ність іншій особі (наприклад, при купівлі-продажу), так і через передачу його іншій особі у тимчасове оплатне чи безоплатне користуван-ня (наприклад, при оренді або позичці).
Предметом такого обороту можуть бути не тільки речі, а й інші предмети, що мають товарну, хоча і не завжди матеріальну (уречев-лену) форму. Йдеться, зокрема, про результати послуг (наприклад, наданих при перевезенні або зберіганні речей), що споживаються за-мовником (у процесі вчинення виконавцем певної дії або здійснення певної діяльності, майнові права та певні нематеріальні блага (напри-клад, інформація). Оскільки норми зобов'язального права у цій час-тині мають своєю метою врегулювання відносин майнового обігу в їх непорушеному стані, дані зобов'язання є регулятивними. Значна більшість регулятивних зобов'язань виникає на підставі договорів, тобто є договірними зобов'язаннями. Однак деякі недоговірні зобо-в'язання, що виникають з односторонніх правомірних дій (односто-ронніх правочинів або юридичних вчинків), теж слід віднести до ре-гулятивних. Йдеться про зобов'язання з публічної обіцянки винаго-роди, вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення та рятування здоров'я і життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. Певна група норм зобов'язального права спрямо-вана на усунення негативних наслідків, що виникають в результаті порушення однією особою суб'єктивних цивільних прав іншої. Ме-тою вказаних норм є охорона, у тому числі й захист суб'єктивних ци-вільних прав, а зобов'язання, що виникають при цьому, йменуються охоронними. До них належать зобов'язання з відшкодування шкоди, створення загрози життю, здоров'ю чи майну іншої особи, набуття або збереження майна без достатньої підстави.
Зобов'язальне право, як підгалузь цивільного права, складаєть-ся з низки правових інститутів, норми котрих спрямовані на закріп-лення положень, що стосуються як усіх зобов'язань, так і окремих їх видів. Враховуючи це, зобов'язальне право поділяється на загаль-ну та спеціальну частини.
Система зобов'язального права
Від класифікації зобов'язань як виду цивільних правовідносин слід відрізняти визначення системи зобов'язального права як підгалузі цивільного права.
Отже, все зобов'язальне право може бути поділене на:
1) загальну частину;
2) спеціальну частину (окремі види зобов'язань).
1. У свою чергу, загальна частина зобов'язального права включає:
1.1. Універсальні загальні положення, що стосуються всіх видів зобов'язань. Вони містять характеристику зобов'язань, його елементів, визначають загальні правила виконання і припинення зобов'язань і т.п.;
1.2. Загальні положення договірного права, які містять правила, що стосуються тільки договорів, як головної підстави виникнення зобов'язань. Це визначення поняття договору і принципів договірного права, змісту договору, порядку його укладання, зміни, виконання і припинення, тлумачення договору і ін.
Слід зазначити, що якщо в ЦК УРСР 1963 р. загальні положення договірного права були розміщені серед інших загальних положень зобов'язань (ст.ст. 153-160 ЦК 1963 р.), то в ЦК України 2003 р. поміщений спеціальний розділ (розділ II книги п'ятої, ст.ст. 626-654) „Загальні положення про договір”. До речі, подібний підхід має місце і в багатьох інших європейських країнах. Наприклад, в Німецькому цивільному кодексі загальним положенням договору присвячений глава 3 третього розділу першої книги („Загальна частина”) і другий розділ другої книги („Зобов’язальне право”). Такий підхід здається цілком виправданим, оскільки відповідає значенню договірного права в опосередковуванні цивільного обороту.
2. Спеціальна частина зобов'язального права (окремі види зобов'язань) ділиться на:
2.1. Окремі види договорів (глави 54-77 ЦК України);
2.2. Окремі види недоговірних зобов'язань (глави 78-83 ЦК України).
У свою чергу, окремі види договорів з урахуванням мети, суті і змісту угод, можуть бути об'єднані в такі групи договорів:
- договори про передачу майна у власність;
- договори про передачу майна в тимчасове користування;
- договори про надання послуг;
- договори про виконання робіт;
- договори в кредитно-розрахункових відносинах;
- договори про реалізацію (використовуванні) прав інтелектуальної власності;
- договори про реалізацію особистих немайнових прав;
- договори про спільну діяльність;
- договори про забезпечення зобов'язань;
- договори у сфері спадкоємства.
Окремі види недоговірних зобов'язань можуть бити розділені на зобов'язання, що виникають унаслідок правомірних дій, і зобов'язання, що виникають унаслідок правопорушень.
Правомірними діями
