Економічний результат такого підходу полягає в перенесенні ризику збитків, який виникає внаслідок відшкодування шкоди на юридичну або фізичну особу, замовника, підприємницьке товариство або кооператив. Оскільки останні, відшкодувавши шкоду, мають ризик економічної неможливості отримання або неповного отримання від працівника, підрядника, учасника (члена) відшкодування власних збитків за зворотною вимогою, яка виникає у нього.

Отже, у разі судового спору відповідачем у таких справах є юридична або фізична особа, замовник, підприємницьке това-риство або кооператив, а безпосередній заподіювач шкоди при-тягується як третя особа. Матеріальне становище останнього значення не має, оскільки відповідальність перед потерпілим для нього не настає. Закон передбачає можливість урахування матеріального становища тільки фізичної особи, яка завдала шкоди, коли суб'єкт відповідальності та особа, яка її завдала співпадають.

Працівник, підрядник, учасник (член), які завдали шкоди, відповідають перед юридичною або фізичною особою, замовни-ком, підприємницьким товариством або кооперативом у регресному порядку, якщо мають місце, передбачені ст. 1166 ЦК, підстави відповідальності. Розмір відшкодування визначаєть-ся законодавством, яке регулює відносини працівника, підряд-ника та учасника (члена) підприємницького товариства або кооперативу.

Відповідно, у разі завдання шкоди працівником, підрядни-ком, учасником (членом) діями (хуліганство, бійки, пустощі тощо), які за своїм змістом не випливають з його трудового (службового) становища, не тягнуть відповідальності юридич-ної або фізичної особи. Відшкодування здійснює безпосередньо заподіювач шкоди на загальних підставах деліктної відпові-дальності (ст. 1166 ЦК України).

3. Відповідальність за шкоду, заподіяну

правоохоронними органами.

Особливості, що встановлені ст. 1176 ЦК, стосуються шкоди, завданої діями, що перелічені у ч. 1 та ч. 5 цієї статті. В решті випадків шкода, заподіяна незаконними діями або бездіяльністю чи незаконними рішеннями органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Формулювання „на загальних підставах” використовується не тільки у ч. 6 ст. 1176 ЦК, а і в ч. 1 ст. 1180 ЦК, ст. 1185 ЦК, абзаці другому ч. 1 ст. 1186 ЦК, ч. 3 ст. 1187 ЦК. Немає будь-яких підстав стверджувати, що у ч. 6 ст. 1176 ЦК це формулювання вживається у іншому розумінні, ніж в перелічених статтях. Отже, це формулювання у ч. 6 ст. 1176 ЦК означає, що відповідальність несе держава за на-явності підстав, встановлених ст. 1166 ЦК, зокрема, вини названих у цій частині органів чи посадових або службових осіб, Оскільки відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК шкода відшко-довується на загальних підставах, в таких випадках не зас-тосовується порядок відшкодування шкоди, завданої неза-конними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнан-ня, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, який (порядок) відповідно до ч. 7 ст. 1176 ЦК має встановлюватись законом. Крім того, „на загальних підста-вах” означає, що шкода відшкодовується відповідним дер-жавним органом, а за недостатності коштів відшкодовуєть-ся державою.

Суперечності між ч. 1 ст. 1176 ЦК, що встановлює види незаконних дій чи рішень відповідних органів, якими завдається шкода, та передбачає особливості підстав її відшко-дування, та ст. 1 Закону „Про порядок відшкодування шко-ди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”, що вирішує ті ж питання, мають вирішуватись на користь Цивільного кодексу як законодавчого акта, що прийнятий пізніше. Це означає, що шкода, завдана фізичній особі внас-лідок дій, що перелічуються нижче, відшкодовується на загальних підставах. Це такі дії: 1) незаконне проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконне накладення арешту на майно, незаконне відсторонення від роботи (посади), незаконне проведення інших процесуальних дій, що обмежують права фізичних осіб (п. 1 частини першої ст. 1 названого Закону); 2) незаконна конфіскація майна (крім випадків застосуван-ня кримінального покарання), незаконне накладення штра-фу (крім випадків застосування кримінального покарання) (п. 2 частини першої ст. 1 названого Закону); 3) незаконне проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами „Про оперативно-розшукову діяльність”, „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою зло-чинністю” та іншими актами законодавства (п. 3 час-тини першої ст. 1 Закону „Про порядок відшкодування шко-ди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”.

Відповідно до ч. 2 ст. 1176 ЦК зобов'язання щодо відшкодування шкоди виникає у разі: 1) постановлення судом виправдувального вироку; 2) скасування неза-конного вироку суду; 3) закриття кримінальної справи ор-ганом попереднього (досудового) слідства; 4) закриття про-вадження у справі про адміністративне правопорушення. Але самі по собі ці обставини не є достатніми для виник-нення зобов'язання щодо відшкодування шкоди. Якщо не було незаконних дій чи рішень органів, зазначених у заго-ловку і тексті ст. 1176 ЦК, названі обставини не передбача-ють зобов'язання щодо відшкодування шкоди. Так п. 1-4 частини першої ст. 7 Кримінально-процесуального кодексу передбачають можливість закриття провадження у справі в зв'язку з дійовим каяттям, примиренням обвинуваченого з потерпілим, застосуванням до неповнолітнього примусо-вих заходів виховного характеру, передачею особи на пору-ки колективу підприємства, установи чи організації. Зак-риття провадження в кримінальній справі з таких підстав зазвичай означає, що притягнення до кримінальної відпов-ідальності чи застосування запобіжних заходів було закон-не, а тому воно (закриття провадження) не тягне виник-нення зобов'язання щодо відшкодування шкоди.

Із положення ч. 3 ст. 1176 ЦК про те, що право на відшкодування