результаті дій посадо-вих осіб яких) завдана шкода, обмежує доступ до правосуд-дя, суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основ-них свобод людини. Тому цей припис є нечинним. По-друге, звернення до цих органів з ініціативи потерпілого є можливим, але ж постанова, яка має бути винесена у місяч-ний термін після такого звернення, не визнається Законом
”Про виконавче провадження” виконавчим докумен-том, що підлягає виконанню державною виконавчою служ-бою. По-третє, передбачається можливість оскарження в суді зазначеної постанови або безпосереднього звернення до суду, якщо шкода завдана незаконним вироком суду. Але ж і суд постановляє при цьому лише ухвалу про визначення розм-іру шкоди, а не про стягнення її за рахунок коштів Держав-ного бюджету України чи за рахунок підприємств, установ, організацій, яким майно потерпілого було передане безоплатно. Така ухвала не може бути підставою для стягнення коштів з Державного бюджету чи юридичних осіб. В зв'язку з цим слід зробити висновок про те, що відшкодування шкоди (майнової і моральної), завданої органами дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, здійснюється шляхом звернення фізичної особи з позовом. Відповідачем за таким позовом мають визнаватись держава Україна і Державне казначейство України, а третьою особою - орган, діями якого (діями працівників якого) особі завдано шкоди.
Позови про відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням взяття під варту як запобіжного заходу, незаконним
накладенням адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт можуть пред'являтися позивачем за місцем його проживання або за місцем знаходження відповідача (ч. 4 ст. 110 ЦПК). Сторони у таких спорах
звільняються від сплати державного мита (п. 6 ст. 4 Декрету „Про державне мито”).
Виконання рішення суду про стягнення майнової і моральної шкоди здійснюється органами Державної виконавчої служби в порядку, який вперше було встановлено ст. 47 Закону „Про Державний бюджет на 2004 рік”. Постанова про відкриття виконавчого проводження надсилається Державному казначейству України. В постанові встановлюється строк для добровільного виконання рішення суду, який не може перевищувати семи днів (ст. 24 Закони
”Про виконавче провадження”). В межах цього строку Державне казначейство України списує суму відшкодування з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України. Якщо сума, що списується, виходить за межі бюджетних призначень, подаються відповідні пропозиції про виділення коштів із резервного фонду Державного бюджету або про внесення змін до закону про Державний бюджет України.
Отже, на цей час створено механізм, що забезпечує реальне відшкодування державою шкоди, заподіяної фізичній особі незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
До позовів про відшкодування шкоди відповідно до ст. 1176 ЦК застосовується загальний строк позовної давності.
Будь-які обмеження права фізичних осіб на відшкоду-вання шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, які (обмеження) встановлені підзаконними актами, є нечинними. Це стосується, зокрема, п. 3 Положення про застосування Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові
незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”. Цим пунктом встановлено, що право на відшкодування шкоди фізичній особі, яка була за-суджена судом, виникає у випадках повної його реабілітації.
Якщо мали місце незаконні дії чи рішення, що зазначені у ч. 6 ст. 1176 ЦК і якщо ними завдано шкоди фізичній особі, ця шкода підлягає відшкодуванню і хоч би повної реабілітації особи і не відбулося.
4. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом
підвищеної небезпеки.
Уперше на рівні Закону в ст. 1187 дається визначення дже-рела підвищеної небезпеки як „діяльності, пов'язаної з вико-ристанням, зберіганням або утриманням транспортних засо-бів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хі-мічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, яка створює підвищену небезпеку для осіб, що цю діяльність здійснює, та інших осіб”. Наприклад, літак, автомобіль небезпечні неможливістю їх миттєвої зупин-ки, а будівництво - тією ж неможливістю зупинки техніки; предметами, піднятими на висоту, або заглибленими і заподіян-ням саме механічних ушкоджень (каліцтва).
Так, законодавця цікавлять особливі, специфічні властивості об'єкта: ймовірність проявлення цих шкідливих властивостей навіть при максимальній уважності володільця джерела під час його експлуатації при врахуванні ним усіх відомих йому спе-цифічних шкідливих проявів джерела; при зведенні ймовірнос-ті заподіяння шкоди вольовим зусиллям володільця джерела підвищеної небезпеки до можливого мінімуму. Джерело підви-щеної небезпеки має місце там, де діяльність людини може запо-діяти шкоду оточуючим за звичайних умов, коли шкідливість речі не може бути усунена повністю, незважаючи на найбільшу непередбачуваність зі сторони її власника.
Тобто, найбільш характерними ознаками джерела підвище-ної небезпеки є: а) неможливість повного контролю зі сторони людини; б) наявність шкідливих властивостей; в) велика ймо-вірність завдання шкоди.
В ч. 1 ст. 1187 України закріплено тільки приблизний пе-релік джерел підвищеної небезпеки: транспортні засоби, меха-нізми та обладнання, хімічні, радіоактивні, вибухо- і вогненебез-печні та інші речовини, дикі звірі, службові собаки та собаки бійцівських порід тощо. Вичерпний їх перелік навести немо-жливо у зв'язку із постійним розвитком науки та техніки. Саме у зв'язку з відсутністю виключного переліку на практиці виникає необхідність вирішення питання про те, що можна від-нести до джерела підвищеної небезпеки, а що в цей перелік не включається. Тому суд, вирішуючи питання про можливість віднесення діяльності до джерела підвищеної небезпеки, з'ясо-вує наявність його характерних ознак.
Так, судова практика визнає джерелом підвищеної небезпе-ки будь-яке застосування концентрованої енергії у таких ви-падках, коли енергія використовувалася не в споживчих цілях, не в побуті, а на