Всі так звані засоби звичайного озброєння (танки, артилерія, ракети тощо) є джерелом підвищеної небезпеки. До цих джерел наука і практика відносить, також, і всі військово-транспорт-ні засоби як: автомашини, самохідні установки та ін.

Одна й та сама річ (агрегат, комплексне обладнання тощо) може створювати різного роду підвищену небезпеку для оточу-ючих. Наприклад, до транспортних засобів відносяться також, тролейбуси, трамваї та ін., що приводяться в рух електричною енергією. Цей вид транспорту володіє певними особливостями, оскільки його шкідливі властивості не тільки механічного ха-рактеру, але й також проявляються у можливості ураження електричним струмом.

До фізико-хімічних джерел підвищеної небезпеки відносять всі промислові або науково-дослідні агрегати і апаратуру, що створює радіоактивність в небезпечних дозах.

Із змісту ст. 1187 ЦК України випливає, що всі домашні тварини, хоча б вони і не володіли непокірним норовом не можуть бути віднесені до джерел підвищеної небезпеки, окрім службових собак та собак бійцівських порід. Проте дикі звірі є джерелом підвищеної небезпеки лише за умови їх знаходжен-ня у володінні людини.

Іноді позитивний висновок і можливість застосування ст. 1187 ЦК України може бути пов'язаний не тільки з якісними, але й кількісними критеріями. Наприклад, зберігання каніст-ри з бензином в гаражі власника автомашини підвищеної не-безпеки для оточуючих не створює. Але зберігання горючих матеріалів у великих місткостях пов'язане з підвищеною не-безпекою. Отрута і бактерициди у встановлених медициною кількостях використовуються для виготовлення ліків і ліку-вання, тобто не є джерелом підвищеної небезпеки. Навпаки, діяльності громадян і організацій, пов'язаної з їх виробницт-вом, зберіганням у великих кількостях і переробкою, характе-рні ознаки джерела підвищеної небезпеки.

Судова практика не визнає діяльність зі зброєю джерелом підвищеної небезпеки. Призначенням зброї є ураження живо-го об'єкта, техніки тощо, тобто саме в заподіянні іншим шко-ди. Вважається, що устрій та механізм дії зброї добре відомий, коли її володілець дотримується правил поводження з нею, тому випадковий постріл не буде мати місця (одиничні випадки самопострілу зброї ще не є підставою для протилежного виснов-ку). Так, в постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 24 грудня 1965 року за позовом Степанян зазначено, що мислив-ська зброя, пострілом з якої було вбито чоловіка позивачки, не є джерелом підвищеної небезпеки. Проте діяльність по орга-нізації стрільб є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки зброя зосереджується в одному місці, і тому, незважаючи на знання устрою і механізму дії зброї та проведення інструктажу щодо заходів безпеки, виникає велика ймовірність заподіяння шкоди третім особам.

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої дже-релом підвищеної небезпеки полягає в наявності лише трьох підстав для виникнення відповідальності: а) наявність шко-ди; б) протиправна дія заподіювання шкоди; в) наявність при-чинного зв'язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюєть-ся до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

Обов'язок відшкодувати завдану шкоду джерелом підвище-ної небезпеки покладається на володільця джерела. Правила ч. 2 ст. 1187 ЦК України передбачають, що володільцем джере-ла підвищеної небезпеки є „особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, орен-ди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єк-том, використання, зберігання або утримання якого створює під-вищену небезпеку”. Тобто, вказується на дві ознаки володільця джерела підвищеної небезпеки - юридичну і матеріальну. Так, за юридичною ознакою володільцем визнається тільки та особа, яка володіє певним правом по відношенню до джерела підви-щеної небезпеки. Таким правом може бути право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо. Згідно з матеріаль-ною ознакою володільцем визнається той власник або інший титульний володілець джерела підвищеної небезпеки, який од-ночасно фактично його використовує, зберігає або утримує.

Не визнається володільцем джерела і не несе відповідаль-ність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляла джере-лом в силу виконання своїх трудових обов'язків перед воло-дільцем джерела підвищеної небезпеки. Проте, якщо громадя-нину було заборонено управляти джерелом, а він без дозволу скористався ним в особистих цілях, то дане діяння вважати-меться неправомірним заволодінням і на нього буде покладено обов'язок відшкодовувати шкоду згідно ст. 1187 ЦК України. Якщо власник передає транспортний засіб іншій особі в тех-нічне управління без належного правового оформлення, то су-б'єктом відповідальності є власник транспортного засобу. Якщо ж особа керувала транспортним засобом по довіреності, то на неї покладається обов'язок відшкодувати завдану шкоду, а не на власника.

Щодо транспортних засобів, ЦК передбачає два види найму - найом транспортного засобу з екіпажем (ч. 2 ст. 798) та найом без екіпажу (ч. 1 ст. 798). Якщо в першому випадку відпові-дальність за завдану шкоду покладається на наймодавця (ст. 805), то в другому - на наймача (ст. 804).

Володілець джерела підвищеної небезпеки не є суб'єктом від-повідальності за шкоду, якщо доведе, що дане джерело вибуло з його володіння внаслідок неправомірних дій інших осіб. Тобто, згідно ч. 3 ст. 1187 ЦК України, особа, яка неправомірно заволо-діла транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завда-ла шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспорт-ним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням