Володілець джерела підвищеної небезпеки може бути звіль-нений судом від відповідальності у двох випадках: якщо дове-де, що шкоди було завдано внаслідок дії непереборної сили або умислу потерпілого. У першому випадку слід довести: а) наяв-ність обставин непереборної сили; б) її надзвичайний харак-тер; в) неможливість попередити за даних умов; г) причинний зв'язок між даною обставиною і завданою шкодою. У даному випадку ризик невідшкодування шкоди покладається на само-го потерпілого.

До обставин, що звільняють володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності за завдання шкоди, ЦК, також, відносить умисел потерпілого. Наприклад, громадянин кида-ється під колеса автомашини, внаслідок чого йому завдано ушкодження здоров'я. Потерпілий передбачав і бажав настан-ня шкідливих наслідків. За цих обставин відшкодування шко-ди потерпілому з боку володільця джерела підвищеної небез-пеки було б не виправданим.

Груба необережність потерпілого та матеріальне становище фізичної особи - володільця джерела підвищеної небезпеки є підставами зменшення розміру відшкодування (ст. 1193 ЦК України).

У разі завдання шкоди кількома джерелами підвищеної не-безпеки внаслідок їх взаємодії згідно ст. 1188 ЦК необхідно розрізняти завдання шкоди самим володільцям цих джерел та іншим особам.

У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підви-щеної небезпеки їх володільцям питання про її відшкодуван-ня вирішується за принципом вини. Так, за правилами ч. 1 ст. 1188, якщо шкоди завдано одній особі з вини іншої особи, то вона відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наяв-ності вини усіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, роз-мір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Положення ч. 2 ст. 1188 ЦК України застосовуються у ви-падках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвище-ної небезпеки іншим особам. Тобто, володільці цих джерел, які спільно завдали шкоди, несуть солідарну відповідальність не-залежно від своєї вини (ст. 1190). Підставами звільнення воло-дільців джерел підвищеної небезпеки від обов'язку відшкоду-вати завдану шкоду іншим особам можуть бути дія неперебор-ної сили або умисел самого потерпілого (ст. 1187). Також при покладенні відповідальності на володільців джерел врахову-ються груба необережність самого потерпілого та матеріальне становище заподіювача шкоди - фізичної особи (ст. 1193).

5. Відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітнім, або недієздатним.

Правила ст. 1178 ЦК про відповідальність за шкоду, завдану фізичною особою віком до 14 років (малолітнім) ґрунтуються на ст. 31 ЦК, яка визначає їх дієздатність. Зміст даних правил становить психічна нездатність дітей цього віку, у зв'язку з чим, за незначним винятком, правочини за них укладають їх батьки або особи, які їх замінюють.

Малолітні особи визнаються неделіктоздатними і, відпо-відно, не можуть бути суб'єктами цивільної відповідальнос-ті. В ст. 1178 мова йде про завдання малолітніми шкоди майну, зокрема, упущену вигоду; здоров'ю; моральної шкоди. Вона може бути завдана як одній, так і декільком особам; як одним, так і групою малолітніх осіб. Майнова шкода може бути завда-на і юридичній особі.

Особливість відповідальності за шкоду, завдану малолітніми, полягає в тому, що відповідальність за них покладається повніс-тю на батьків або осіб, які їх заміняють, у встановленому зако-ном порядку. Так, батьками вважаються особи, записані у свідо-цтві про народження малолітнього. Крім того, не має значення, чи записані вони батьками на підставі свідоцтва про одруження, чи після встановлення батьківства як в добровільному, так і в судовому порядку. Незалежно від того, чи розірвано шлюб, про-живають разом чи окремо батько і мати, ступеня участі кож-ного з них у наданні матеріальної допомоги дитині тощо, обид-ва батьки відповідають за малолітніх за принципом рівної дольової відповідальності. Тобто, вони несуть відповідальність за неналежне виконання своїх батьківських прав та обов'язків особистого характеру, які закріплені в главі 13 СК України. Проте, родичі дитини незалежно від ступеня спорідненості, які не мають права приймати участь у її вихованні, відповідаль-ності за завдану шкоду не несуть.

Обов'язок відшкодувати завдану шкоду малолітнім може покладатися також на усиновлювача, оскільки згідно зі ст. 207 СК України, вони після усиновлення набувають батьківських прав і обов'язків у повному обсязі незалежно від наявності запису їх в якості батьків у свідоцтві про народження.

Правила ст. 243 СК України та ст. 58 ЦК України передба-чають можливість встановлення над дітьми, які залишилися без батьківського піклування, опіки. Права та обов'язки опіку-на щодо малолітнього повністю співпадають з правами і обо-в'язками батьків (ст. 249 Сімейного кодексу України), тому на них покладається обов'язок відшкодувати завдану малолітнім шкоду. Проте, у разі встановлення опіки за життя батьків, не позбавлених батьківських прав, відповідальність за завдану пі-допічним шкоду можуть нести солідарно як батьки малоліт-нього, так і його опікун.

Законні представники малолітнього притягуються до відпо-відальності, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їх вини. Вперше в ч. 1 ст. 1178 ЦК України дається визначення поняття вини даних осіб як „несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою”. Щодо вини безпосередніх заподіювачів шкоди, то їх незрілий вік не дозволяє говорити про їх вину, незважаючи на те, що су-б'єктивна сторона їх поведінки, мотиви (пограти, помститися тощо) можуть також враховуватися при її відшкодуванні.

Якщо за об'єктивними причинами один із батьків ніякої участі у вихованні не приймав, наприклад, внаслідок перешко-ди у спілкуванні з дитиною, перебування на службі у Збройних силах України та