інших військових формуваннях, на тривало-му лікуванні, у місцях позбавлення волі тощо, говорити про наявність їх вини не можна, оскільки фактичний зв'язок із неповнолітнім був повністю припинений з незалежних від них обставин. Наявність таких обставин необхідно довести сторо-нам за допомогою листів, документів, письмових доказів тощо. При відшкодуванні шкоди, завданої малолітнім, не виклю-чається можливість укладення письмового договору між осо-бою, зобов'язаною відшкодувати завдану шкоду, і потерпілим, чи проста домовленість між ними, що звільняє від необхідності звернення до суду.
В ч. 2 ст. 1178 ЦК України міститься перелік закладів, зобо-в'язаних здійснювати нагляд за малолітніми: навчальні заклади, заклади охорони здоров'я чи інші заклади, зокрема, приватні школи, спеціальні (кореляційні) навчальні заклади. Останні несуть відповідальність за шкоду, завдану малолітніми, якщо не доведуть відсутність своєї вини. Проте, не може бути покла-дено обов'язок відшкодувати завдану шкоду на заклади до-шкільної освіти дітей (наприклад, будинок, центр дитячої твор-чості, станцію юних техніків, туристів, натуралістів, центр додат-кової освіти дітей, традиційної культури, народних ремесел тощо). Тобто, на заклад, де діти знаходяться лише незначний час.
Установа, яка відшкодувала шкоду, має право пред'явити зворотну вимогу до особи, винної у її завданні, яка порушила вимоги педагогічного характеру, наслідком чого стала непра-вомірна поведінка дитини.
До осіб, зобов'язаних відповідати за шкоду, завдану малоліт-нім, відносять також осіб, які здійснюють виховання дитини на підставі патронатного договору (ст. 252 СК України).
Згідно ст. 248 СК України функції опікуна-вихователя мало-літнього, який залишився без піклування батьків (внаслідок смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, визнання бать-ків недієздатними), можуть покладатися на дитячий заклад, зокре-ма - адміністрацію, який зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану його підопічним. Проте, у разі наявності у вихованця осіб, зобов'язаних здійснювати щодо нього виховання, які, од-нак, роблять це за допомогою дитячого закладу, то правила ч. 3 ст. 1178 ЦК України у даному випадку не застосовуються.
У разі неможливості влаштувати малолітнього ні у сім'ю, ні у дитячий заклад, виконання обов'язків його опікуна поклада-ється на органи опіки та піклування. Останні несуть відпові-дальність за шкоду, завдану такими малолітніми.
Різні критерії відповідальності законних представників (ч. 1, 3 ст. 1178) і осіб, зобов'язаних здійснювати нагляд (ч. 2 ст. 1178), свідчать про допустимість їх одночасної відповідаль-ності. Якщо буде доведено, що малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов'язана здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, заклади та особи зобов'язані від-шкодувати шкоду у частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду (ч. 4 ст. 1178).
Принцип часткової відповідальності також повинен засто-суватися у разі завдання шкоди декількома малолітніми, які походять від різних батьків і (або) знаходяться під опікою різ-них осіб (ст. 1181 ЦК України).
Відповідальність осіб, зазначених у ч.ч. 1, 2, 3 ст. 1178 ЦК, - це відповідальність за власну вину. Їх обов'язок відшкодувати шкоду, завдану малолітнім, не припиняється у разі досягнення останнім повної дієздатності, у зв'язку з чим вони позбавлені права регресної вимоги до малолітнього при досягненні ним повної дієздатності.
Правила ч. 5 ст. 1178 ЦК України передбачають, як виняток, з метою захисту інтересів потерпілого, можливість перенесен-ня обов'язку відшкодувати шкоду на безпосереднього її заподіювача за наявності наступних обставин: а) шкода завдана життю або здоров'ю потерпілого; б) відповідальними за завда-ну шкоду є не юридичні особи, а батьки (усиновлювачі), опікуни та ін. громадяни; в) останні є неплатеспроможними або помер-ли; г) особа, що завдала шкоди, має достатні для цього кошти. При цьому з позовом про покладення такої відповідальності може звернутися як потерпілий, так і громадянин, відповідаль-ний за дії малолітнього. Таким чином, суд має право відступи-ти від загальних правил відшкодування шкоди, прийнявши рішення про її відшкодування як у повному обсязі, так і част-ково за рахунок особи, діями якої її завдано.
Дієздатність неповнолітніх віком від 14 до 18 років визна-чається ст. 32 ЦК України, яка дещо обмежує їх можливості щодо здійснення прав і виконання обов'язків. Проте підлітки, які досягли 14 років, самостійно відповідають за завдану ними шкоду - є повністю деліктоздатними (ст. 33), що тягне за со-бою можливість застосування до них повністю загальних поло-жень ЦК щодо її відшкодування.
Загальне правило про самостійну відповідальність непов-нолітнього віком від 14 до 18 років за завдану ним шкоду має виняток - обов'язок батьків (усиновлювачів) або піклуваль-ника відшкодувати завдану шкоду у разі відсутності у підліт-ка майна, достатнього для відшкодування. Їх відповідальність носить додатковий (субсидіарний) характер. Тобто, потерпілий спочатку пред'являє вимогу про відшкодування завданої шко-ди до основного боржника - особи, яка завдала шкоди, а у разі не задоволення вимог у повному обсязі чи частково - до бать-ків (усиновлювачів) або піклувальника неповнолітнього. Субсидіарна відповідальність за неповнолітнього віком від 14 до 18 років покладається на обох батьків за принципом рівної дольової відповідальності незалежно від того, чи проживають вони разом, чи окремо.
У разі відшкодування шкоди, завданої неповнолітнім віком від 14 до 18 років, батьками (усиновлювачами) або піклуваль-ником як у повному обсязі, так і у частці, якої не вистачає, останнім надається право довести, що шкоди було завдано не з їхньої вини (ч. 1 ст. 1178 ЦК України).
Дещо інакше регламентує ч. 2 ст. 1179 ЦК України обов'язок відшкодувати шкоду, завдану підлітком, позбавленого батьківсь-кого піклування, у зв'язку з чим він знаходиться у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника. Саме цей заклад зобов'язаний