відшкодувати шкоду в частці, якої не ви-стачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Надання закладу можливості відшкоду-вати шкоду не лише у повному обсязі, а й частково свідчить про те, що вихованець приймає участь у витратах. Відносно можли-вості закладу довести свою невинність, то вона визначається за правилами ч. 3 ст. 1178 ЦК. Заклад має право зворотної вимоги (регресу) до особи, якої безпосереднім і професійним обов'яз-ком було здійснення виховання неповнолітнього (педагога, ви-хователя та ін.). Проте й тут діє правило, закріплене ч. 5 ст. 1191 ЦК України, що виключає можливість пред'явлення регресного позову до особи, яка завдала шкоди.
Якщо у разі завдання шкоди малолітнім про його вину мови взагалі не було, то вина підлітка не може не братися до уваги.
Якщо обов'язок відшкодувати шкоду, завдану малолітнім, не припиняється ні з досягненням ним повноліття, ні після того, як він став власником майна, достатнього для погашення боргу, то інакше регулюється це питання у разі завдання шко-ди неповнолітнім віком від 14 до 18 років. Так, обов'язок бать-ків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється: а) після досягнення осо-бою, яка завдала шкоди повноліття; б) коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкоду-вання шкоди.
Правила ст. 1180 ЦК України регулюють питання відшко-дування шкоди, завданої неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності. Так, шкода, завдана непов-нолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздат-ності відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах. Тобто, на нього поширюються загальні правила від-шкодування шкоди, оскільки у момент завдання шкоди він діяв як особа, що володіє повною дієздатністю.
Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклу-вальника, відшкодувати шкоду припиняється лише після дося-гнення особою, яка завдала шкоди, повноліття.
Новелою ЦК є положення, що міститься в ст. 1183 ЦК Укра-їни, згідно з якою „батьки зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану дитиною, щодо якої вони були позбавлені батьківсь-ких прав, протягом трьох років після позбавлення їх батьків-ських прав, якщо вони не доведуть, що ця шкода не є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов'язків”. Тобто, пра-вила ст. 1183 ЦК визначають відповідальність осіб, позбавле-них батьківських прав, насамперед - права на виховання, зок-рема відповідальність за завдану дитиною шкоду. Поява даної норми свідчить саме про намір впливати на певну категорію батьків за допомогою цивільного законодавства.
Для покладення відповідальності на батьків, позбавлених ба-тьківських прав, необхідно встановити причинний зв'язок між неналежним виконанням батьком своїх обов'язків та поведін-кою дитини, що спричинило завдання шкоди. Так, неналежним виконанням батьківських обов'язків є безвідповідальне відно-шення до виховання своїх дітей у формі ухилення батьків від обов'язку піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духов-ний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною пов-ної загальної середньої освіти, експлуатації своєї дитини, засто-сування фізичних та інших видів покарань, що принижують людську гідність дитини, а також аморальної, антигромадської поведінки батьків, що здійснює негативний вплив на дітей.
Зміст ст. 1183 ЦК України застосовується до випадків завдан-ня шкоди як малолітніми, так і неповнолітніми особами, незалеж-но від місця їх перебування після винесення рішення судом про позбавлення батьків їх батьківських прав (під опікою, піклуван-ням, у сім'ї - усиновлювачів або в дитячому закладі).
Батьки, позбавлені батьківських прав, несуть відповідальність за шкоду, завдану їх дітьми, якщо не доведуть відсутність своєї вини.
Батьки, позбавлені батьківських прав, відповідають за влас-ну вину, тому вони не наділені правом пред'явити регресну вимогу до дитини як особи, що завдала шкоди.
Фізична особа може бути визнана судом недієздатною у по-рядку, встановленому цивільним процесуальним законодавст-вом за наявності підстав, що встановлені в цивільному законо-давстві (ст. 39 ЦК України). Оскільки такими підставами є пси-хічний розлад, внаслідок чого фізична особа не здатна усвідом-лювати значення своїх дій та (або) керувати ними, то у неї відсутні такі психічні якості як воля і вина. Тому фізична особа, яка визнана недієздатною, втрачає деліктоздатність, тобто здатність відповідати за завдану шкоду.
Згідно ст. 41 ЦК України правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє опікун. Тому обов'язок відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою по-кладається законом на його опікуна або заклад, який зобов'яза-ний здійснювати нагляд за нею. Опікун та такий заклад відпові-дають за завдану шкоду за наявності своєї вини, що припуска-ється. Тобто, за неналежне виконання своїх обов'язків щодо здійснення нагляду за недієздатним, що спричинило завдання шкоди (розділ III Закону України від 22 лютого 2000 року „Про психіатричну допомогу”). Тому особи, які відшкодували шкоду, завдану недієздатним, не мають права звернутися із регресною вимогою до безпосереднього заподіювача шкоди. Якщо зобов'я-зання із відшкодування шкоди мають тривалий характер, то поновлення цивільної дієздатності фізичної особи не є підста-вою для заміни боржника в деліктному зобов'язанні, оскільки шкоди було завдано в момент, коли особа була недієздатною.
Для захисту інтересів потерпілого суд може постановити рішення про відшкодування шкоди за рахунок недієздатного заподіювача шкоди за наявності наступних обставин: а) смерть опікуна або відсутність у нього майна, достатнього для відшко-дування шкоди; б) наявність такого майна у недієздатної осо-би; в) відшкодування шкоди за рахунок недієздатного заподіювача шкоди не погіршує його майнового становища, проте по-криває нужду потерпілого.
Мова про відшкодування шкоди за рахунок майна недієздат-ного заподіювача шкоди може йти лише у разі її завдання каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я або