З позовом до суду, згідно ч. 2 ст. 1184 ЦК України, можуть звернутися як потерпілий, так і опікун. Суд має право з враху-ванням конкретних обставин покласти обов'язок відшкодува-ти шкоду частково або в повному обсязі за рахунок майна не-дієздатного заподіювача шкоди.

Обмеження дієздатності фізичної особи має місце у випад-ках, передбачених ст. 36 ЦК України та в порядку, встановле-ному цивільним процесуальним законодавством. Метою тако-го обмеження є охорона законних прав та інтересів осіб, про яких громадянин зобов'язаний турбуватися згідно норм Сі-мейного кодексу України. Тому обмеження дієздатності фізич-ної особи спрямоване лише на здатність укладати правочини, проте ніяким чином не впливає на її деліктоздатність.

Правила ст. 1185 ЦК України про відшкодування шкоди, завданою фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмеже-на, повторюють зміст загальної норми ст. 37 ЦК України, згід-но якої особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за шкоду, завдану іншій особі.

Аналізуючи зміст ст. 1185 ЦК України слід враховувати наступне:

а) обмежити в цивільній дієздатності можна як повнолітніх осіб, так і неповнолітніх віком від 14 до 18 років, якщо вони працюють і зловживають спиртними напоями, нар-котичними засобами, токсичними речовинами (ст. 36 ЦК);

б) у разі завдання шкоди фізичною особою, цивільна дієздат-ність якої обмежена, суд не враховує чи шкоду завдано у стані алкогольного сп'яніння, чи ні: у будь-якому випад-ку мають місце наслідки, передбачені ст. 1185 ЦК.

в) якщо особа, цивільна дієздатність якої обмежена, завдала шкоди спільно з іншими особами (дієздатними), то вони спільно несуть перед потерпілим солідарну відповідаль-ність за правилами ст. 1190 ЦК України.

Відповідно до ст. 1186 ЦК України, шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується.

Нездатність фізичної особи усвідомлювати характер і зна-чення своїх дій або керувати ними свідчить про відсутність його вини у завданні шкоди, тому згідно загального правила відшкодування шкоди, деліктоздатна особа за даної обставини не несе відповідальність за завдану шкоду.

Було б цілком несправедливо перекласти повністю ризик настання шкідливих наслідків на потерпілого, тому з ураху-ванням матеріального становища потерпілого та особи, яка за-вдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодуван-ня нею цієї шкоди частково або в повному обсязі.

Проте із загального правила є винятки. Так, завдання шкоди фізичною особою, яка сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо. Тобто дані обставини не свід-чать про відсутність вини заподіювача шкоди, а навпаки, є обтя-жуючою обставиною. Тому у даному випадку особа, яка завдала шкоди, зобов'язана її відшкодувати на загальних підставах.

Також до обставин, що свідчать про відсутність вини особи, яка завдала шкоди, ч. 2 ст. 1186 ЦК України відносить її психіч-ний розлад або недоумство. Спеціальне врегулювання даної об-ставини ґрунтується на бездіяльності осіб, які зобов'язані були, згідно Закону України „Про психіатричну допомогу”, вимагати у судовому порядку визнання такої особи недієздатною. Тому, суду надається право постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої такою особою, на її чоловіка (дружину), батьків, повнолітніх дітей. Проте правила даної норми передбачають вимоги, яким повинні відповідати дані особи на момент завдан-ня шкоди: а) бути повнолітніми та працездатними; б) проживати разом з цією особою; в) знати про її психічний розлад або недо-умство.

У разі завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК) має місце відповідальність без вини, тому прави-ла ст. 1186 ЦК не поширюються на випадки завдання шкоди таким джерелом.

ВИСНОВОК

Зобов'язальне право - це найбільша за обсягом підгалузь цивіль-ного права, норми якої регулюють переважно відносини майно-вого обороту (товарообміну), тобто відносини, що виникають при переході матеріальних та інших благ, які мають економічну фор-му товару, від однієї особи до іншої.

Предметом зобов'язального права, як підгалузі цивільного права, є майнові відносини. У зв'язку з цим виникає питання про співвідно-шення зобов'язальних правовідносин з правовідносинами влас-ності.

В цивільному кодексі міститься глава 82, яка присвячена зобов'язанням, що виникають не з договорів, а із завдання шкоди. В законодавстві не має визначен-ня даного зобов'язання. Але в ЦК міститься основна ідея за якою „шкода, завдана неправомірними рішеннями, дія-ми чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала”. В юридичній літературі поняття „зобов'язання із відшкоду-вання шкоди” (які відомі нам як зобов'язання внаслідок завдання шкоди”) та „відповідальність за завдану шкоду” часто застосовують як тотожні. Зобов'язання із відшкодування шкоди виникає з факту пра-вопорушення.

З викладеного в курсовій роботі можна зробити висновок щодо зобов’язань, які виникають при заподіянні шкоди:

1. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі;

2. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини;

3. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом;

4. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених ЦК та іншим законом.

5. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльніфстю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другої ст. 1167 ЦК України

6. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки