ПЛАН

1. Захист права інтелектуальної власності в Україні.

2. Міжнародна охорона права інтелектуальної власності.

Висновки

Використана література.

1. Захист права інтелектуальної власності в Україні.

Відповідно до ст. 54 Конституції України кожному громадяни-нові гарантується свобода художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної власності. Логіко-функціональне спрямування цієї норми наштовхнуло нас на ідею побудови матеріалу дослідження: від аналізу природи та приватного механізму забезпечення права на творчість - через правові наслідки її результатів - до захисту прав суб'єктів. Для розвитку конституційних актів з урахуванням бага-торічного досвіду і практики патентних відомств розвинених країн прийнято значний масив нормативних актів з наступним досягнен-ням рівня відповідних систем промислово розвинутих країн. Але, незважаючи на це, проблема охорони прав інтелектуальної влас-ності загострилась настільки, що це стало перепоною для еко-номічного, наукового та культурного співробітництва з іншими країнами, нарощування експортного потенціалу.

Порушник права інтелектуальної власності зобов'язаний відшкодувати особам, які мають авторське право і суміжні права, моральну шкоду в розмірі, що визначається судом.

Другим важливим правовим документом, що регулює відносини, які виникають з приводу інтелектуальної власності є Цивільний кодекс України. Цивільний кодекс України містить книгу четверту „Право інтелектуальної власності”, що складається з 12 глав, які розкривають:

загальні положення про право інтелектуальної власності;

право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право);

право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мовлення (суміжні права);

право інтелектуальної власності на наукове відкриття;

право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок;

право інтелектуальної власності на компонування інтегральної схеми;

право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію;

право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин;

право інтелектуальної власності на комерційне найменування;

право інтелектуальної власності на торгівельну марку;

право інтелектуальної власності на географічне зазначення;

право інтелектуальної власності на комерційну таємницю.

ЦК України дає визначення поняття права інтелектуальної власності, визначає його об’єкти, суб’єкти, підстави виникнення (набуття) права інтелектуальної власності, особисті майнові та особисті немайнові права інтелектуальної власності, використання об’єкта права інтелектуальної власності, строк чинності прав інтелектуальної власності, здійснення права власності, наслідки порушення права інтелектуальної власності та їх захист.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (далі - Закон про винаходи) захисту прав присвятив розділ VII, що складається з двох статей. Закон визначає, що будь-яке посягання на права власника патенту, передбачені цим Законом (ст. 28), вва-жається порушенням права власності власника патенту, що спри-чиняє відповідальність згідно з чинним законодавством України.

На вимогу власника патенту таке порушення має бути припине-но, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту за-подіяну шкоду. Таким самим правом користується ліцензіат, якщо інше не передбачено ліцензійним договором.

Усі спори, пов'язані із застосуванням Закону про винаходи, роз-в'язуються судом. Суди відповідно до їх компетенції розглядають спори про: авторство на винахід чи корисну модель; встановлення власника патенту; порушення майнових прав власника патенту; ук-ладання та виконання ліцензійних договорів; право першокористування; винагороду винахіднику; компенсації. Суди розглядають та-кож й інші спори, пов'язані з охороною прав, що надаються цим Законом.

Як видно з наведеного вище, цей Закон не розрізняє адміністра-тивної, цивільно-правової чи кримінальної відповідальності за по-рушення прав винахідників. Разом з тим чинне законодавство пе-редбачає адміністративну і кримінальну відповідальність за пору-шення патентних прав.

Такі самі норми про захист містить Закон України «Про охоро-ну прав на промислові зразки» (розділ VII, статті 26-27).

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» містить розділ VI «Захист прав», що складається зі статей 20-22. Закон проголошує, що будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені цим Законом є порушенням прав власника сві-доцтва, що спричиняє відповідальність згідно з чинним законодав-ством України.

На вимогу власника свідоцтва таке порушення має бути припи-нене, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки. Власник свідоцтва має також право вимагати усу-нення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака чи позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати. Вимагати відновлення пору-шених прав власника свідоцтва має право також ліцензіат, якщо ліцензійним договором не передбачено інше.

Спори, пов'язані із застосуванням цього Закону, розв'язуються судом, господарським або третейським судом у порядку, встановле-ному чинним законодавством України.

Відповідно до їх компетенції суди розглядають спори про: ста-новлення власника свідоцтва; укладення та виконання ліцензійних договорів; порушення майнових прав власника свідоцтва. Судам підвідомчі й інші спори, пов'язані з охороною прав, що надаються цим Законом. У цьому Законі міститься досить специфічна норма, відповідно до якої ніхто інший, крім колишнього власника свідоцт-ва, не має права на повторну реєстрацію знака протягом трьох ро-ків після припинення чинності свідоцтва.

Захист прав на сорт здійснюється відповідно до Закону України «Про охорону прав на сорти рослин». Розділ VI цього Закону вста-новлює відповідальність за його порушення. Стаття 53 проголошує, що порушення прав на сорт спричиняє відповідальність згідно з чинним законодавством.

Відповідно до ст. 54 спори, пов'язані із застосуванням цього За-кону, розв'язуються в порядку, передбаченому законодавством.

Закон України «Про племінне тваринництво» від 21 грудня 1999 р. також містить розділ VI, що складається з однієї статті, яка встановлює відповідальність за порушення цього Закону. У ній за-значено, що суб'єкти племінного тваринництва, їх посадові особи і посадові особи державної племінної служби несуть відповідаль-ність, установлену законодавством України.

Закон України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» встановлює