державний захист права власності на науково-технічну продукцію. Передусім, зазначений Закон проголошує, що результати науково-технічної діяльності є об'єктом права власності їх творців (розробників) науково-техніч-ної продукції, якщо інше не передбачено законом або договором.
Держава розглядає захист права інтелектуальної власності на нау-ково-технічну продукцію як необхідну умову практичного викорис-тання науково-технічних досягнень. Держава законодавчо забезпе-чує суб'єктам науково-технічної діяльності рівні умови на захист права власності на науково-технічну продукцію в судовому порядку.
Інші види інтелектуальної діяльності поки що не отримали пра-вової охорони, і захист їх результатів не здійснюється.
Такими є основні положення захисту прав інтелектуальної влас-ності в законодавстві України. Їх побіжний огляд свідчить про від-сутність якої-небудь системи, загальних правил, а також про певну непослідовність. Це дає нам підставу зробити деякі висновки.
Перша обставина, що звертає на себе увагу, певна непослідов-ність законодавця. У деяких законах він визнав за авторами лише виключне право на результат, а не право власності. В інших випад-ках чітко й однозначно захищається саме право власності на ре-зультат творчої праці (закони про промислову власність). У тре-тьому випадку захищається право власності на охоронний доку-мент. Така непослідовність не може бути виправдана в одній сис-темі законодавства.
ЦК України цю непослідовність усунув і визнав за творцями ли-ше право інтелектуальної власності на результати інтелектуальної, творчої діяльності.
Друга обставина, що звертає на себе увагу при огляді системи за-хисту права інтелектуальної власності, встановлена законами Ук-раїни про інтелектуальну власність, це різноманітність способів, форм та видів захисту цього права. В одних випадках викладають-ся загальні положення про захист, в інших - перераховується, які саме права підлягають захисту, в третіх - взагалі відсилають до чинного законодавства.
У деяких законах проголошуються види захисту: адміністратив-ний, цивільно-правовий, кримінальний тощо. При цьому не зазна-чається, у яких випадках, за які порушення права інтелектуальної власності настає та чи інша відповідальність. Мабуть, у законах про інтелектуальну власність варто було б зазначити, за які порушення настає адміністративна відповідальність, за які - цивільно-право-ва, за які - кримінальна. Якщо керуватися ЦК України, то, безу-мовно, в ньому має йтися про цивільно-правову відповідальність.
Варто також зазначити, що існує ще й відомчий захист, тобто адміністративно-відомчий. Адміністративний захист здійснюється Кодексом України про адміністративні порушення (ст. 1643). Адмі-ністративно-відомчий - відомствами, підприємствами, організа-ціями та установами (роботодавцями). Наприклад, Державний де-партамент інтелектуальної власності в адміністративному порядку здійснює захист прав винахідників у разі оспорювання видачі па-тентів іншими особами. Підприємства здійснюють в адміністра-тивному порядку захист прав раціоналізаторів тощо.
У деяких законах зазначаються дії, що визнаються порушенням права інтелектуальної власності, в інших проголошується загальний принцип - будь-яке посягання на права власника інтелектуальної власності є порушенням. Мабуть, цей підхід правильний, оскільки перераховувати дії, що вважаються порушеннями, означає обмежи-ти правовий захист інтелектуальної власності.
На нашу думку, за своєю юридичною природою результати інте-лектуальної діяльності є однорідними, однаковими і їх захист має здійснюватися одними й тими засобами, способами тощо. Адже звичайне право власності також складається з великої кількості ре-чей, які, безумовно, мають свої специфічні особливості, що також зумовлюють і специфічні способи їх захисту. Право на нерухомість одержує правовий захист лише за наявності певних умов. Деякі результати творчої праці можуть зумовлювати певні особливості їх за-хисту, що має дістати відображення в законодавстві. Але ж не мож-на на кожний випадок порушення права створювати окрему свою норму для його захисту.
Є доцільним максимально уніфікувати ці норми і виробити єдині правила захисту інтелектуальної власності з урахуванням, звичайно, особливостей того чи іншого результату творчої праці.
Встановлена чинним законодавством України система захисту прав інтелектуальної власності (і взагалі прав) не досягає своєї ме-ти. Система захисту прав інтелектуальної власності за ринкової економіки має бути настільки жорсткою, щоб могла усунути будь-яке бажання скористатися чужою працею. А якщо таке сталося, то відповідальність має бути такою, щоб це бажання зникло і більше не виникало. Та судова практика не знає жодного випадку притяг-нення до кримінальної відповідальності кого-небудь в Україні за порушення права інтелектуальної власності. Може, саме неефек-тивністю системи захисту права інтелектуальної власності пояс-нюється розкрадання її в Україні? Об'єктом крадіжок стають му-зичні, художні, наукові твори, кінофільми, фонограми та інші ре-зультати творчої праці. Науково-технічні досягнення купляють за безцінь. За кордон виїжджають талановиті і найбільш перспектив-ні дослідники.
Але Україна ще й зараз має потужний науково-технічний по-тенціал, їй ще є що захищати. Тому необхідна жорстка, ефективна, проста і доступна система захисту інтелектуальної власності - най-більш цінного надбання суспільства.
Розглянувши основні положення чинного законодавства Ук-раїни щодо захисту права інтелектуальної власності та його оцінку, проаналізуємо цю систему.
На мій погляд, найбільш ефективною є система захисту ав-торського права, викладена в Законі України «Про авторське пра-во і суміжні права». За цим Законом визначаються дії, що визна-ються порушенням авторського права і суміжних прав, способи цивільно-правового захисту цих прав. Але головною особливістю цієї системи, на мій погляд, є те, що вона певною мірою має штрафний характер (каральний). У підпункті «г» п. 2 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» зазначено, що суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних за-робітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення дохо-ду із порушника авторського права або суміжних прав. Якщо вра-хувати, що нині в Україні встановлено мінімальний розмір за-робітної плати 400 гривень, то максимальна сума компенсації мо-же скласти більше 20 000 000 гривень. Звичайно, що таких збитків жоден автор