На думку авторів, це правильний підхід до проблеми відпові-дальності за порушення прав інтелектуальної власності. Адже не можна вважати відповідальністю, коли закон зобов'язує порушни-ка відшкодувати заподіяні ним збитки особі, яка має авторське пра-во або суміжні права. Це означає, що порушник вкрав у автора до-ход, який автор мав одержати, а закон порушникові погрожує паль-цем і велить: «Верни те, що вкрав». Це називається «покладання на порушника невигідних майнових наслідків». Де ж ці невидимі не-вигідні майнові наслідки, коли порушника зобов'язують повернути те, що йому не належить?

Варто додати, що в законі (не має значення, в якому) має бути норма, яка зобов'язувала б суд визначити у рішенні точні строки виконання рішення. У разі прострочки виконання рішення судом повинен накладатися штраф за прогресивною шкалою. Така сама норма має стосуватися і 10-відсоткового штрафу, що накладається судом на користь Державного бюджету. Безумовно, має застосову-ватися і кримінальна відповідальність за порушення прав інтелек-туальної власності у випадках, передбачених законом. За наявності таких умов захист авторського права і суміжних прав був би більш ефективним та надійним і обмежував би апетити правопорушників.

Вимагає кардинального перегляду і відповідальність за порушен-ня прав винахідників, що встановлена Законом України «Про охо-рону прав на винаходи і корисні моделі». Власне, цей Закон не встановлює ніякої відповідальності. У двох його статтях йдеться про те, які дії визнаються порушенням патентних прав і які спори розглядаються судом. Про відповідальність не говориться.

Варто погодитися з нормою Закону, відповідно до якої пору-шенням прав власника патенту визнається будь-яке посягання на його права. Це цілком правильно. Безумовно, порушення має бути припинено. Власник патенту може вимагати:

- припинення дій, що порушують або створюють загрозу пору-шення його права, і відновлення становища, що існувало до пору-шення права;

- стягнення завданих збитків, включаючи неодержані доходи;

- відшкодування моральної шкоди;

- вжиття інших передбачених законодавчими актами заходів, пов'язаних із захистом прав власника патенту.

Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може також особа, яка має право на використання винаходу (корисної моделі) за ліцензійним договором, якщо інше не передбачено цим договором.

Численні виступи винахідників у засобах масової інформації свідчать про недосконалість захисту їхніх прав та інтересів.

Загальні судження стосуються і промислових зразків. Закон Ук-раїни «Про охорону прав на промислові зразки» передбачає за по-рушення прав авторів промислових зразків відповідальність згідно з чинним законодавством. На вимогу власника патенту порушення має бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати влас-нику патенту заподіяні збитки.

Те саме можна сказати і про захист прав на торговельну марку. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» встановив лише загальні положення про захист прав на них. Не можна заперечувати проти норми, відповідно до якої порушенням прав на торговельну марку визнається будь-яке посягання на пра-ва власника свідоцтва. Безумовно, порушення має бути припинено. Проте й тут порушник зобов'язується лише до відшкодування за-подіяних збитків.

Права на вибір санкції власник свідоцтва не має. Моральної шкоди також не несе і тому порушник до її відшкодування не зо-бов'язується.

Проте Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» містить одну специфічну норму, яка, на наш погляд, ви-правдана. Відповідно до цієї норми власник свідоцтва може вима-гати усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплу-тати, або знищення виготовлених зображень знака чи позначення.

На підставі викладеного вище слід зробити такі висновки:

Система правового захисту права інтелектуальної власності, за-кладена у чинному законодавстві України про інтелектуальну власність, не забезпечує надійного й ефективного захисту цієї власності. Вона вимагає радикального перегляду, в тому числі її подальшої демократизації - вона має бути більш простою, до-ступною і зрозумілою для всіх осіб, які мають право інтелекту-альної власності.

Має бути розроблена і прийнята єдина система захисту права інтелектуальної власності з урахуванням, безумовно, специфічних особливостей окремих результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

В основу зазначеної системи мають бути покладені такі принци-пові положення:

- будь-які посягання на право інтелектуальної власності (крім кримінальних і адміністративних) визнаються цивільними правопо-рушеннями і спричиняють цивільно-правову відповідальність;

- для захисту права інтелектуальної власності застосовуються як загальні цивільно-правові засоби, так і спеціальні, призначені для захисту права інтелектуальної власності;

- до загальних цивільно-правових засобів захисту прав слід віднести: визнання прав; визнання правочинів недійсними; віднов-лення положення, що існувало до порушення права; припинення порушення права; примусове виконання зобов'язань у натурі; припинення або зміна правовідносин; відшкодування збитків; компен-сація моральної шкоди; визнання акта державного органу або орга-ну місцевого самоврядування незаконним.

Крім того, суд може здійснити захист прав іншими способами, передбаченими чинним законодавством.

Слід зазначити, що ЦК України передбачає підста-ви для відмови у наданні захисту при наявності певних умов: а) при діях, що здійснюються виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі, а також при зловживанні правом в інших формах; б) при діях, що порушують моральні засади суспільства; в) при викорис-танні цивільних прав з метою обмеження конкуренції, а також при зловживанні становищем на ринку.

До спеціальних правових засобів захисту авторського та суміжних прав ЦК України відносить (ст. 432):

- застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

- зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких