Договір про патентну кооперацію (РСТ) (1979 р.). Був переглянутий у 1979 р. і 1984 р. За станом на 23 березня 1995 р. учасницями цього Договору були 78 держав, у тому числі Україна,

Зазначений Договір передбачає можливість запрошувати патентну охорону винаходу одночасно в кожній із великої кількості країн шляхом подання "міжнародної" заявки на патент. Така заявка може бути подана громадянином будь-якої країни - учасниці Договору або особою, що постійно проживає в такій країні. Заявка може подаватися або в націо-нальне патентне відомство або безпосередньо в Міжнародне бюро ВОІВ у Женеві. Договір докладно регулює вимоги до оформлення будь-якої міжнародної заявки. Міжнародна заяв-ка піддається "міжнародному пошуку", який здійснює одне із великих патентних відомств. Звіт про міжнародний пошук направляється заявнику для вирішення питання про доціль-ність подальшого розгляду заявки. Договір передбачає на-слідки рішення заявника про відкликання заявки чи про подальший її розгляд.

Передбачена РСТ процедура розгляду міжнародних заявок має ряд переваг. Заявнику надається більший строк на роз-думи для вирішення питання про доцільність розгляду заявки. Обсяг роботи патентних відомств країн, де передбачається за-просити патентну охорону, істотно скорочується або зводить-ся до нуля завдяки проведенню міжнародного пошуку. Крім того, оскільки кожна міжнародна заявка публікується разом зі звітом про міжнародний пошук, третім особам легше скласти уявлення про патентоспроможність заявленого винаходу.

Будапештський договір про міжнародне визнання депо-нування мікроорганізмів для патентної процедури (1977 р.). Договір був переглянутий у 1980 р. За станом на 23 березня 1995 р. його підписали 34 держави.

За загальним правилом умовою видачі патенту на винахід є розкриття його суті шляхом письмового опису. Але пись-мовий опис стосовно мікроорганізмів як об'єктів винаходів не придатний. Розкриття сутності мікроорганізмів здійснюється шляхом депонування зразка мікроорганізму в спеціальній ус-танові, доступній будь-кому. Саме з цією метою, а також із метою усунення необхідності депонування зразка мікроорга-нізму в кожній країні, де запрошується його правова охорона, Договір передбачає, що одне депонування в будь-якому "між-народному органі по депонуванню" є достатнім для патентної процедури в національних патентних відомствах учасників Договору і в будь-якому регіональному патентному відомстві, якщо воно визнає чинність Договору.

Міжнародний орган по депонуванню є науковою устано-вою, що визначається заінтересованою стороною за погодженням з Генеральним директором ВОІВ.

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (1891 р.). Учасницями цієї Угоди за станом на 1 січня 1995 р. були 43 країни, в тому числі Україна. Угода переглядалась у Брюсселі в 1900 р., у Вашингтоні в 1911 р., у Гаазі в 1925 р., у Лондоні в 1934 р., у Ніцці в 1957 р., у Стокгольмі в 1967 р. і у 1979 р.

Зазначена Угода передбачає міжнародну реєстрацію знаків у Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві. Така реєстрація має чинність в ряді країн за бажанням заявника, а потенційно - в усіх країнах - учасницях цієї Угоди.

Після міжнародної реєстрації повідомлення про це публі-кується Міжнародним бюро. Така реєстрація надає володіль-цю знака ряд переваг. Зокрема, заявник після реєстрації знака в країні його походження подає лише одну заявку і тільки французькою мовою. Він зобов'язаний сплатити мито в один орган (Міжнародне бюро). Для одержання правової охорони знака в "кількох країнах йому потрібно подавати заявку до патентного відомства кожної із них, до того ж різними мовами, і в кожній із них сплачувати мито. У разі необхідності подов-ження чинності реєстрації знака зазначені пільги зберігають-ся, а чинність реєстрації знака подовжується щоразу на 20 років.

Подібна реєстрація вигідна і для національних патентних відомств, оскільки позбавляє їх значної частини копіткої роботи.

Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (1989 р.). На 1 січня 1994 р. Протокол ще не набрав чинності. Мадридський Протокол був прийнятий з метою введення в систему міжнародної реєстрації знаків деяких нових елементів. Ці нові елементи усувають труднощі, які заважають приєднатися окремим країнам до Мадридської угоди. Протоколом вводяться такі новації: заявник може обґрунтувати свою заяву на міжнародну реєстрацію не тільки реєстрацією свого знака в національному (чи регіональному) відомстві країни походження. Він може посилатися також на подану заявку в національне (чи регіональне) відомство. Кожна сторона договору, на території якої запрошується охо-рона знака, може протягом 18 місяців (проти одного року), а у випадках виникнення спору протягом більш тривалого терміну, оголосити про те, що охорона не може бути подана на її території. Кожна із сторін Протоколу може стягувати більше мито в порівнянні з сумами, що стягуються за Мадридською угодою. Міжнародна реєстрація за необхідності може бути перетворена в національні чи регіональні заявки з пріоритетом міжнародної заявки.

Крім того, Протокол встановлює зв'язок із майбутньою системою товарних знаків Європейського союзу.

Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження та їх міжнародна реєстрація ( 1958 р). Учасницями цієї Угоди на 1 січня 1995 р. були 17 держав.

Зазначена Угода має своєю метою забезпечення охорони найменування місця походження, тобто "географічні назви країни, району або місцевості, які служать для позначення виробу, який походить із цієї країни, району, чи місцевості, особливості і якість якого пояснюється виключно або голов-ним чином географічним середовищем, включаючи природні і людські фактори". Такі найменування реєструються в Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві за заявкою компетентно-го органу заінтересованої сторони Угоди. Міжнародне бюро повідомляє про реєстрацію інші країни - учасниці