13 грудня 1991 р. прийнято Закон України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності". У цьому Законі, до речі, також було проголошено, що результати науково-технічної діяльності є об'єктами влас-ності творців (розробників) науково-технічної продукції, якщо інше не передбачено законом або договором (п. 2 ст. 26 Закону). Цей Закон визначає загальні правові засади науко-во-технічної діяльності в Україні. 25 червня 1993 р. був прий-нятий Закон України "Про науково-технічну інформацію". Він встановив правові засади створення і користування науко-во-технічною інформацією, а також визнав науково-технічну інформацію товаром і об'єктом права інтелектуальної влас-ності. 1 квітня 1993 р. прийнято Закон України "Про охорону прав на сорти рослин", який регулює відносини, що вини-кають у зв'язку з одержанням, використанням, захистом, від-чуженням і припиненням дії права щодо сортів рослин в Україні.

Але основним джерелом права інтелектуальної власності є пакет законів, прийнятих у грудні 1993 р.: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про племінне тваринництво". Трохи пізніше був прийнятий Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р. Верховна Рада України постановою від 19 січня 1995 р. затвердила Положення про порядок оформлення та використання прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, що становлять державну таємницю. Це група спеціальних законів, які стосуються безпосередньо інтелектуальної власності.

Водночас ряд нормативних актів України певною мірою торкаються питання інтелектуальної власності. До таких варто віднести Закони України "Про підприємства", "Про зов-нішньоекономічну діяльність", "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємниць-кій діяльності", "Про охорону атмосферного повітря", "Про телебачення і радіомовлення", декрети Кабінету Міністрів "Про державне мито", "Про режим іноземного інвестування", постанови Кабінету Міністрів України "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва", "Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва".

На розвиток зазначеного законодавства Держпатентом України було розроблено і прийнято ряд відомчих актів, які регулюють діяльність Держпатенту з оформлення прав на об’єкти промислової власності.

Важливим джерелом права інтелектуальної власності є міжнародні конвенції і договори, до яких приєдналась Україна. Передусім Україна вступила до Всесвітньої орга-нізації інтелектуальної власності, членами якої за станом на 9 квітня 1995 р. були 152 країни. Законом України від 31 травня 1995 р. Україна приєдналась до Бернської конвенції про охо-рону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 р., зміненого 2 жовтня 1979 р.). Законом України від 27 січня 1995 р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав країн СНД. Україна також приєдналась до Всесвітньої конвенції про авторське право.

26 серпня 1992 р. Кабінет Міністрів України зробив Заяву, якою оголосив чинними на території України Паризьку кон-венцію про охорону промислової власності, прийняту 20 бе-резня 1883 р., в такому вигляді, в якому вона була переглянута в Стокгольмі 14 липня 1967 р. і доповнена 2 жовтня 1979 р.; Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків, прий-няту 14 квітня 1891 р., в такому вигляді, як вона була перег-лянута в Стокгольмі 14 липня 1967 р. і доповнена 2 жовтня 1979 р.; Договір про патентну кооперацію (РСТ), прийнятий 19 червня 1970 р., в тому вигляді, як він доповнений 2 жовтня 1979 р. і модифікований 3 лютого 1984 р.

Уряд України заявив, що бере на себе обов'язки, які випли-вають із зазначених Конвенції, Угоди і Договору по відно-шенню до території України.

У жовтні 1994 р. Україна підписала Договір про законодав-ство по товарних знаках, який ратифікований Верховною Радою у жовтні 1995 р.

Характеристика чинного законодавства України про інтелектуальну власність.

Відповідно до ст. 54 Конституції України кожному громадяни-нові гарантується свобода художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної власності. Логіко-функціональне спрямування цієї норми наштовхнуло нас на ідею побудови матеріалу дослідження: від аналізу природи та приватного механізму забезпечення права на творчість - через правові наслідки її результатів - до захисту прав суб'єктів. Для розвитку конституційних актів з урахуванням бага-торічного досвіду і практики патентних відомств розвинених країн прийнято значний масив нормативних актів з наступним досягнен-ням рівня відповідних систем промислово розвинутих країн. Але, незважаючи на це, проблема охорони прав інтелектуальної влас-ності загострилась настільки, що це стало перепоною для еко-номічного, наукового та культурного співробітництва з іншими країнами, нарощування експортного потенціалу.

Порушник авторського права чи суміжних прав зобов'язаний відшкодувати особам, які мають авторське право і суміжні права, моральну шкоду в розмірі, що визначається судом.

Другим важливим правовим документом, що регулює відносини, які виникають з приводу інтелектуальної власності є Цивільний кодекс України. Цивільний кодекс України містить книгу четверту „Право інтелектуальної власності”, що складається з 12 глав, які розкривають:

загальні положення про право інтелектуальної власності;

право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право);

право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу)