Система захисту авторського і патентного права за радянських часів була складовою частиною цивільно-правової відповідальності. Проте основною функцією системи захисту цивільних прав було відновлення порушених прав. Однак відновлення порушених прав ще не є цивільно-правовою відповідальністю, це - лише санкція.

Цивільно-правова відповідальність - це санкція за правопору-шення, що викликає для порушника негативні майнові наслідки у вигляді позбавлення суб'єктивних цивільних прав або покладення нових чи додаткових цивільно-правових обов'язків. Відповідаль-ність - це не просто санкція за правопорушення, а така, що спричиняє певні позбавлення майнового або особистого характеру. Санкцією визнаються примусові заходи майнового впливу, перед-бачені законом чи договором, що покликані забезпечити виконан-ня суб'єктивних обов'язків. Проте відповідальність за цивільним правом інколи визначають як юридичні наслідки невиконання або неналежного виконання особою передбачених цивільним правом обов'язків, що пов'язано з порушенням суб'єктивних цивільних прав іншої особи. Тобто деякі автори не розрізняють відпо-відальність і санкції. Відповідальність полягає у застосуванні до по-рушника в інтересах іншої особи (потерпілого) встановлених зако-ном або договором заходів впливу, що спричиняють для порушника негативні, економічно невигідні наслідки майнового характе-ру - відшкодування збитків, виплата штрафу, пені, відшкодування шкоди.

З цих досить плутаних визначень можна зробити висновок, що цивільно-правові санкції - це заходи примусового впливу на порушника майнового характеру, а цивільно-правова відповідаль-ність - це по суті реалізована санкція.

Отже, за законодавством України відповідальністю за порушен-ня права інтелектуальної власності можна лише визнати відшкоду-вання збитків, включаючи втрачену вигоду. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність допускає також в окремих випадках вилучення контрафактних примірників твору, а також ма-теріалів і обладнання, що використовувалося для їх відтворення. Варто мати на увазі, що суд має право, але не зобов'язаний, прий-няти таке рішення. Стягнення доходу, одержаного порушником внаслідок порушення авторських і суміжних прав, замість відшко-дування збитків і виплату компенсації в розрахунок не беремо, оскільки останнє в такому випадку є не що інше, як різновид відшкодування збитків.

Виникає питання: як бути у тих випадках, коли порушення пра-ва інтелектуальної власності є, а шкоди немає. Адже такі випадки можливі. Відповідно до загальних правил цивільного права - не-має шкоди, немає відповідальності. Та чи буде це справедливо щодо інтелектуальної власності - адже правопорушення є, а відпо-відальності немає.

На мою думку, обмежувати функції цивільного права лише компенсаційним характером відповідальності за порушення, озна-чає нераціонально використовувати його можливості. Неправильно в умовах ринкової економіки вважати метою цивільного права - відновлення порушених прав особи. Саме тому обсяг відповідаль-ності, вважають, має відповідати розміру заподіяних збитків або шкоди, що відшкодовується. Тобто порушник зобов'язаний лише «виправити» порушення. Про відповідальність у точному значенні слова не йдеться.

Позбавлення цивільного права штрафної (каральної) функції іс-тотно обмежує його можливості. Порушник має, крім відшкодуван-ня заподіяних збитків чи доходів, нести додаткове майнове обме-ження, «покарання». Він має нести додаткові невигідні наслідки са-ме за здійснення ним порушення, а не тільки «виправити» те, що вчинив через свою необачність (вину). Це - проблеми порушника, а не відповідальність за порушення чужих прав.

Щодо порушення права інтелектуальної власності, то відпові-дальність за них має бути в установленні цих додаткових невигід-них майнових наслідків настільки суворих, щоб вони у майбутньо-му не мали бажання порушувати ці права.

Ці додаткові штрафні санкції можуть полягати у додаткових штрафах і не тільки на користь бюджету, а й на користь самого суб'єкта права інтелектуальної власності. Закон має визначити, в яких випадках штраф стягується на користь бюджету, а в яких - на користь володільця права. Штраф має збільшуватися за прогресив-ною шкалою у разі його несвоєчасної сплати.

Може бути передбачена конфіскація не лише контрафактних примірників творів, матеріалів і обладнання, за допомогою якого твори були відтворені. Конфіскації мають підлягати товари, вироб-лені за допомогою використання чужих винаходів, корисних моделей, промислових зразків тощо. Товар, що був неправомірно позна-чений чужою торговельною маркою, чужим комерційним наймену-ванням, найменуванням географічного зазначення походження то-вару також має підлягати конфіскації, якщо ці позначення не мож-на усунути з товару без його пошкодження. Тобто така конфіскація має бути здійснена на користь володільця права інтелектуальної власності.

Публікації про правопорушення права інтелектуальної власності і про прийняте судом рішення мають здійснюватися у кожному ви-падку порушення за рахунок порушника. Такі публікації, звичайно, позначатимуться па престижі виробника товару та будь-якого ін-шого учасника цивільного обороту. В умовах ринкової економіки це є досить важливим.

Одним із важливих і досить ефективних засобів захисту прав та інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності є засоби, перед-бачені Законом України «Про захист від недобросовісної конку-ренції». Об'єкти, передбачені зазначеними законами, у точному значенні не є результатами інтелектуальної, творчої діяльності і то-му не є об'єктами права інтелектуальної власності. Але вони тісно пов'язані із захистом права інтелектуальної власності. Саме тому Паризька конвенція з охорони промислової власності недопущен-ня недобросовісної конкуренції відносить до об'єктів промислової власності. Конвенція покладає на країни-учасниці Союзу обов'я-зок забезпечити захист від недобросовісної конкуренції.

Недобросовісною конкуренцією визнається будь-який акт кон-куренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торго-вельних справах. Саме так визначає недобросовісну конкуренцію і Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р. зі змінами і доповненнями від 18 листопада 1997 р. та 30 червня 1999 р. Стаття 1 цього Закону проголошує: «Недобро-совісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності».

Закон до недобросовісної конкуренції відносить неправомірне використання торговельної марки, комерційного найменування або маркування товару, а також копіювання форми,