У разі невикористання запатентованого об'єкта промисло-вої власності протягом строку, встановленого національним законодавством, кожна країна має право видати примусову ліцензію. Умови і порядок її видачі встановлюються націо-нальним законодавством.

Умови і порядок видачі свідоцтв на товарні знаки також визначаються національним законодавством кожної країни - учасниці Конвенції. Тому не може бути відмовлено в реєстрації знака або реєстрацію визнано недійсною в іншій країні - учасниці Конвенції на тій підставі, що знак не зареєстрований в країні його походження. Припинення дії або анулювання реєстрації знака в одній із країн - учасниць Кон-венції не зумовлює автоматично визнання реєстрації знака або припинення його чинності на цій підставі в інших країнах - учасницях Конвенції.

Якщо національним законодавством країни - учасниці Конвенції передбачається обов'язкове використання знака, то в разі його невикористання реєстрація може бути анульована лише за спливом розумного строку.

Країни - учасниці Конвенції зобов'язані відмовляти в реєстрації і забороняти використання позначення, яке є від-творенням, імітацією або перекладом іншого знака, що може спричинити обман споживачів стосовно інших знаків.

Зазначені країни зобов'язані також відмовляти в реєстрації і забороняти використання таких знаків, які містять без від-повідного на те дозволу державні емблеми, офіційні знаки та клейма контролю і гарантії. Це положення поширюється також на герби, прапори, емблеми, скорочені і повні наймену-вання певних міжурядових організацій.

Промислові зразки підлягають правовій охороні в кожній країні - учасниці Конвенції незалежно від того, чи виробля-ється виріб в тій країні, де використано промисловий зразок.

Фірмові найменування підлягають правовій охороні в кожній країні - учасниці Конвенції без обов'язкової подачі заявки чи реєстрації.

Кожна країна - учасниця Конвенції зобов'язана вживати відповідних заходів проти прямого чи побічного використання вказівок щодо походження продукту або стосовно виробника цього продукту, якщо вони не відповідають дійсності, вводять споживача в оману.

Країна - учасниця Конвенції зобов'язана забезпечити ефективний захист від недобросовісної конкуренції.

Мадридська угода про припинення неправдивих (фаль-шивих) або таких, що можуть ввести в оману, вказівок про походження товару (1891 р.). За станом на 1 січня 1995 р. учасницями цієї Угоди були 31 країна.

Угода переглядалась у Вашингтоні в 1911 р.; у Гаазі в 1925 р.; у Лондоні в 1934 р.; у Лісабоні в 1958 р.; у Стокгольмі в 1967 р. Угода відкрита для усіх країн - учасниць Паризької конвенції.

На усі товари, стосовно яких вказується фальшива або така, що може ввести в оману, вказівка, яка прямо чи побічно сто-сується однієї із країн - учасниць Угоди, накладається арешт при їх ввозі, або такий ввіз забороняється, або застосовуються інші заходи і санкції. Угода передбачає випадки і спроби витребування і накладення такого арешту, забороняє вико-ристання у зв'язку з продажем, демонстрацією або пропози-цією до продажу товарів будь-яких позначень рекламного ха-рактеру, які здатні ввести в оману стосовно джерела поход-ження товару.

Найробський договір про охорону олімпійського символу (1981 р.). Відповідно до цього Договору усі учасниці-держави зобов'язані охороняти олімпійський символ (п'ять перепле-тених кілець) від використання його в комерційних цілях (у рекламних оголошеннях, на товарах, як знак тощо) без дозво-лу Міжнародного олімпійського комітету.

За станом на 1 січня 1995 р. Договір підписали 36 держав.

Договір про закони про товарні знаки (ТЛТ) (1994 р.). За станом на 15 квітня 1995 р. цей Договір підписали 42 дер-жави, у тому числі Україна.

Головна мета ТЛТ спростити процедуру реєстрації товар-них знаків. Це досягається шляхом спрощення і гармонізації реєстрації та усунення недоліків при її здійсненні.

За цим Договором процедура реєстрації знака поділяється на основні етапи: заявка на реєстрацію, зміни після реєстрації і подовження реєстрації. Правила кожного етапу передбача-ють докладний перелік вимог, що висуваються до заявника або володільця. Щодо першого етапу, то тут встановлені за-гальні вимоги до заявки: прізвище, ім'я та адреса заявника, інші необхідні дані. Кожна сторона Договору не може вима-гати від заявника нічого іншого, ніж передбачено ТЛТ.

Другий етап стосується змін імені та адреси або володільця реєстрації.

Що ж до третього етапу - про подовження строку чинності знака, то ТЛТ передбачає єдиний термін чинності реєстрації та її подовження на наступний строк - 10 років.

Договір про патентну кооперацію (РСТ) (1979 р.). Був переглянутий у 1979 р. і 1984 р. За станом на 23 березня 1995 р. учасницями цього Договору були 78 держав, у тому числі Україна,

Зазначений Договір передбачає можливість запрошувати патентну охорону винаходу одночасно в кожній із великої кількості країн шляхом подання "міжнародної" заявки на патент. Така заявка може бути подана громадянином будь-якої країни - учасниці Договору або особою, що постійно проживає в такій країні. Заявка може подаватися або в націо-нальне патентне відомство або безпосередньо в Міжнародне бюро ВОІВ у Женеві. Договір докладно регулює вимоги до оформлення будь-якої міжнародної заявки. Міжнародна заяв-ка піддається "міжнародному пошуку", який здійснює одне із великих патентних відомств. Звіт про міжнародний пошук направляється заявнику для вирішення питання про доціль-ність подальшого розгляду заявки. Договір передбачає на-слідки рішення заявника про відкликання заявки чи про подальший її розгляд.

Передбачена РСТ процедура розгляду міжнародних заявок має ряд переваг. Заявнику надається більший строк на роз-думи для вирішення питання про доцільність розгляду заявки. Обсяг роботи патентних відомств країн, де передбачається за-просити патентну охорону, істотно скорочується або зводить-ся до нуля завдяки проведенню міжнародного пошуку. Крім того, оскільки кожна міжнародна заявка публікується разом зі звітом про міжнародний пошук, третім особам легше скласти уявлення про патентоспроможність заявленого винаходу.

Будапештський договір про міжнародне визнання