Перший випадок стосується використання охоронюваного товарного знака для абсолютно інших товарів чи послуг. Наприклад, якщо товарний знак „Кока-кола” використовується виробником джинсів і якщо при цьому складається вра-ження, що запропонований товар підвищує репутацію „Кока-кола” як напою, який вживає сучасна молодь, то це слугуватиме інтересам компанії „Кока-кола”. І навряд чи можна стверджувати, що може виникнути плутанина щодо похо-дження джинсів, якщо виробник їх зазначить, що виробила їх компанія „Кока-кола”. Він тільки одержить прибуток, скориставшись репутацією товарного зна-ка „Кока-кола”, не вводячи споживача в оману.

Другий випадок стосується використання охоронюваного знака в словниках, енциклопедіях або інших подібних виданнях. Тут також складається ситуація, коли відомі товарні знаки іноді використовуються як назви продуктів. Може тра-питися так, що редактори словника ненавмисне використовують товарний знак як назву продукту. Звичайно, таке використання не має комерційної мети і не вважається порушенням. Проте, оскільки це використання завдає все ж воло-дільцю товарного знака певної шкоди, бо виникає небезпека перетворення товар-ного знака на родову назву, то в ряді країн вважають, що володілець знака може таке використання заборонити.

Далі я коротко охарактеризую міжнародно-правові акти згідно з якими проводиться захист товарних знаків (торгових марок, емблем).

Найробський договір про охорону олімпійського символу (1981 р.). Відповідно до цього Договору усі учасниці-держави зобов'язані охороняти олімпійський символ (п'ять перепле-тених кілець) від використання його в комерційних цілях (у рекламних оголошеннях, на товарах, як знак тощо) без дозво-лу Міжнародного олімпійського комітету.

За станом на 1 січня 1995 р. Договір підписали 36 держав.

Договір про закони про товарні знаки (ТЛТ) (1994 р.). За станом на 15 квітня 1995 р. цей Договір підписали 42 дер-жави, у тому числі Україна.

Головна мета ТЛТ спростити процедуру реєстрації товар-них знаків. Це досягається шляхом спрощення і гармонізації реєстрації та усунення недоліків при її здійсненні.

За цим Договором процедура реєстрації знака поділяється на основні етапи: заявка на реєстрацію, зміни після реєстрації і подовження реєстрації. Правила кожного етапу передбача-ють докладний перелік вимог, що висуваються до заявника або володільця. Щодо першого етапу, то тут встановлені за-гальні вимоги до заявки: прізвище, ім'я та адреса заявника, інші необхідні дані. Кожна сторона Договору не може вима-гати від заявника нічого іншого, ніж передбачено ТЛТ.

Другий етап стосується змін імені та адреси або володільця реєстрації.

Що ж до третього етапу - про подовження строку чинності знака, то ТЛТ передбачає єдиний термін чинності реєстрації та її подовження на наступний строк - 10 років.

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (1891 р.). Учасницями цієї Угоди за станом на 1 січня 1995 р. були 43 країни, в тому числі Україна. Угода переглядалась у Брюсселі в 1900 р., у Вашингтоні в 1911 р., у Гаазі в 1925 р., у Лондоні в 1934 р., у Ніцці в 1957 р., у Стокгольмі в 1967 р. і у 1979 р.

Зазначена Угода передбачає міжнародну реєстрацію знаків у Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві. Така реєстрація має чинність в ряді країн за бажанням заявника, а потенційно - в усіх країнах - учасницях цієї Угоди.

Після міжнародної реєстрації повідомлення про це публі-кується Міжнародним бюро. Така реєстрація надає володіль-цю знака ряд переваг. Зокрема, заявник після реєстрації знака в країні його походження подає лише одну заявку і тільки французькою мовою. Він зобов'язаний сплатити мито в один орган (Міжнародне бюро). Для одержання правової охорони знака в кількох країнах йому потрібно подавати заявку до патентного відомства кожної із них, до того ж різними мовами, і в кожній із них сплачувати мито. У разі необхідності подов-ження чинності реєстрації знака зазначені пільги зберігають-ся, а чинність реєстрації знака подовжується щоразу на 20 років.

Подібна реєстрація вигідна і для національних патентних відомств, оскільки позбавляє їх значної частини копіткої роботи.

Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (1989 р.). На 1 січня 1994 р. Протокол ще не набрав чинності. Мадридський Протокол був прийнятий з метою введення в систему міжнародної реєстрації знаків деяких нових елементів. Ці нові елементи усувають труднощі, які заважають приєднатися окремим країнам до Мадридської угоди. Протоколом вводяться такі новації: заявник може обґрунтувати свою заяву на міжнародну реєстрацію не тільки реєстрацією свого знака в національному (чи регіональному) відомстві країни походження. Він може посилатися також на подану заявку в національне (чи регіональне) відомство. Кожна сторона договору, на території якої запрошується охо-рона знака, може протягом 18 місяців (проти одного року), а у випадках виникнення спору протягом більш тривалого терміну, оголосити про те, що охорона не може бути подана на її території. Кожна із сторін Протоколу може стягувати більше мито в порівнянні з сумами, що стягуються за Мадридською угодою. Міжнародна реєстрація за необхідності може бути перетворена в національні чи регіональні заявки з пріоритетом міжнародної заявки.

Крім того, Протокол встановлює зв'язок із майбутньою системою товарних знаків Європейського союзу.

Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (1957р.). Угода переглядалась у Стокгольмі в 1967 р. і в Женеві в 1977 р. У 1979 р. до її тексту були внесені поправки. її учасницями за станом на 9 квітня 1995 р. були 42 держави.

Цією Угодою заснована класифікація товарів і послуг з метою реєстрації товарних знаків і знаків обслуговування. Класифікація використовується як при міжнародній, так і при національній реєстрації. Вона