на охорону прав громадян та організацій, можуть бути як передбачені законом (у вищенаведеному прикладі), так і випливати зі звичайно прийнятих у суспільстві заходів такого роду. Проте тут слід застосовувати загальне правило: застосування засобів самоза-хисту допускається, якщо це не суперечить закону і відпові-дає звичайно прийнятим правилам.
Під засобами оперативної дії розуміються такі, юридичні засоби правоохоронного порядку, які застосовуються до по-рушника цивільних прав та обов'язків безпосередньо управомоченою особою без звернення за захистом права до відповідних уповноважених органів. Зазначені засоби застосовують лише у випадках, зазначених у законі.
Можливість звернутися до компетентного державного чи іншого органу за захистом своїх прав - належне управомоченою особою права на захист. Саме цей вид реалізації управомоченою особою права на захист є одним із основних.
Суб’єктивне право на захист включає і засоби процесуаль-но-правового порядку. Це певна процедура (порядок) звер-нення за захистом порушеного права, безпосередньо визначе-на законом. Сюди входить перш за все право на звернення за судовим захистом, і носієм цього права є кожний з учасників цивільних правовідносин чи будь-яка інша заінтересована особа.
Право на звернення за судовим захистом включає не тіль-ки подання до суду позовної заяви (чи скарги), а й можли-вість подання до суду зустрічного позову чи заперечення про-ти нього брати участь у розгляді справи, користуватися процесуальними правами, вимагати винесення рішення та право вимагати примусового судового рішення. Кожен з цих елементів існує за наявності певних передумов, у певних часових межах і реалізується у певній специфічній формі.
Матеріальні та процесуальні норми, які регулюють спосо-би, форми та порядок захисту, мають єдину мету - забезпе-чити повний, всебічний, швидкий захист суб'єктивного права і становлять єдиний комплексний інститут правового захисту.
Висновок
З вищевикладеного можливо зробити висновок, що цивільні правовідносини - це відносини, які виникають між громадянами і різноманітними органі-заціями і регулюються нормами цивільного права.
Можна виділити наступні види відносин:
1. регулятивні;
2. охоронні;
3. абсолютні;
4. загальнорегулятивні;
5. відносні правовід-носини та ін.
Цивільно-правові відносини досить різно-манітні за суб'єктним складом, змістом та підставами виник-нення. Зміст цивільних правовідносин становлять суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок.
У цивільно-пра-вових відносинах мають брати участь принаймні дві особи, бо це відносини між людьми (відношення людини до речі не є правовим). Особи, які є учасниками цивільно-правових від-носин, називаються суб'єктами.
Можна говорити, що виникнення цивільно-правових відносин пов'язано з необхідністю придбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі і гідності тощо. З цього можна зро-бити висновок, що об'єкт цивільно-правових відносин - це те, на що спрямовано суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів громадян та органі-зацій.
Таким чином, цивільно-правові відносини - це майнові та осо-бисті немайнові відносини (урегульовані нормами сучасного цивіль-ного права) між майново відокремленими, юридично рівними учас-никами, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів дер-жавного примусу.
Література
1. О.А.Підопригора, Д.В.Боброва "Цивільне право", ч.1, К., 1997, "Вентурі";
2. Цивільне право України, за ред. О.В.Дзери, Н.С. Кузнецової, , кн.1, К., 1991, Юрінком Інтер;
3. Теория государства и права, под ред. С.С. Алексеева, М., 1985.
4. Відомості Веровної Ради УРСР, 1991, № 20.
5. Красавчиков О. А. Юридические факты в советском праве. - М, 1958.