Правоздатність фізичних осіб

Старе цивільне законодавство термін “фізична особа” не використовувало. Це пов'язано з тим, що тривалий час в радянському цивільному пpaвi ця категорія вважалася суто «буржуазною» i піддавалася відповідній критиці.

Однак після зменшення напруги ідеологічної боротьби ставлення до термінології змінилося i підрозділ I розділу II Цивільного кодексу України називається «Фізична особа». У новому ЦК дано визначення цього поняття: «Фізичною особою визнається людина».

У зв'язку з цим слід підкреслити, що йдеться не просто про зміну терміну, а про формування нового підходу. Якщо раніше центр ваги припадав на характеристику особи, як громадянина, i тим самим підкреслювалося значення його взаємовідносин з державою, то тепер увага загострюється на цінності i правовому статусі людини у приватноправових (цивільно-правових) відносинах.

Маючи на увазі ці тенденції розвитку цивільного права України, i необхідно характеризувати цивільно-правове становище фізичних oci6. Разом з тим, враховуючи термінологію нині чинного цивільного законодавства, цілком можливо вести мову i про «громадян».

Як зазначалося вище, правоздатність є складовою частиною більш загального поняття «правосуб'єктність». Вона може бути визначена як здатність особи мати цивільні права i обов'язки.

Зупинимося детальніше на її характеристиці стосовно фізичних oci6.

Характерними ознаками правоздатності є:

- її рівність для уcix суб’єктів,

- не відчужуваність,

- неприпустимість її обмеження угодами, актами органів виконавчої влади i органів місцевого самоврядування,

- існування як природної властивості фізичної особи. Правоздатність фізичної особи виникає в момент її народження i припиняється смертю (ст. 25 ЦК України).

При усій, здавалося б «прозорості» цього положення, тут є деякі неясності.

Зокрема, тривалий час залишалося дискусійним питання про те, чи може бути визнана наявність правоздатності у дитини, яка ще не народилася? Ця, проблема виникла в зв'язку з тим, що ст. 126 ЦК України 1963 року поміж спадкоємців першої черги згідно з законом називає дитину спадкодавця, що народилася після його смерті. Для того, щоб усунути колізію наведених норм, є виправданим розмежування понять «правоздатність» i «охорона прав фізичної особи». При такому розмежуванні все стає на свої місця: правоздатність виникає тільки з моменту народження; до моменту можливого народження дитини, зачатої за життя спадкодавця, що помер (постума), закон передбачає захист прав останнього.

Саме на таких міркуваннях засноване правило нового ЦК України, яке передбачає, що «у випадках, передбачених законом, охороняються інтереси дитини, що зачата, але ще не народилася».

Існують також суперечки щодо значення для припинення правоздатності рішенням суду про визнання громадянина таким, що помер. Чи можна його прирівнювати за правовими наслідками до смерті? Чи припиняється в цьому випадку правоздатність?

Ситуація ускладнюється тим, що ст. 46 ЦК України визначаючи умови оголошення особи померлою разом з тим не регламентує yci наслідки такого рішення.

Правильним тут здається виходити з того, що оголошення особи померлою не припиняє її правоздатність, а лише створює презумпцію її смерті у мicцi проживання цієї особи.

Передусім, такий висновок ґрунтується на трактуванні правоздатності, як природної властивості людини, якої вона не може бути позбавлена рішенням суду або іншого державного органу.

Kpiм того, це слідує із тлумачення ст. 25 ЦК України, де згадується лише смерть, як підстава припинення правоздатності. Нарешті, визнання особи померлою у місці її проживання не позбавляє людину можливості, якщо вона жива, бути учасником цивільних правовідносин у тому місці, де вона реально знаходиться.

Зміст пpaвоздатності громадян зараз визначений ст. 26 ЦК України. Вона передбачає, що громадяни можуть згідно із законом мати майно в особистій власності, право користування житловим приміщенням i іншим майном, успадковувати i заповідати майно, обирати рід занять i місцe проживання, мати права автора твору науки, літератури i мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка, а також мати інші майнові i особисті немайнові права.

Таким чином, перелік прав, які складають зміст правоздатності, законодавством не обмежений. Фізична особа може мати практично будь-які права. Обмеження існує лише одне: володіння ними не повинно суперечити закону.

У новому (діючому) ЦК України ця ідея виражена чіткіше. Так, кодекс передбачає, що фізична особа посідає yci особисті немайнові права, передбачені цим Кодексом, а також здатна посідати yci майнові права, передбачені цим Кодексом. Kpiм того, фізична особа може мати будь-які інші цивільні права, не передбачені цим ЦК України, якщо вони не суперечать законам України та моральним засадам суспільства.

При реалізації правоздатності, придбанні і захисті суб'єктивних прав істотне значення має ім'я фізичної особи, під яким вона набуває прав та обов'язків i здійснює їx, а також місце проживання фізичної особи.

Ім'я фізичної особи, що є громадянином України, включає прізвище, власне ім'я та по батькові, якщо інше не випливає із закону або національного звичаю.

При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім'я).

Порядок надання імені дитини, вибору прізвища подружжям тощо визначаються нормами, що регулюють сімейні відносини (Сімейний кодекс України).

2. ПРАВО ВЛАСНОСТ1 НА ЖИТЛО

Відповідно до ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначене та придатні для постійного проживання в них.

Ця стаття не дає загального визначення житла, а називає лише окремі види житла — житловий будинок, квартира тощо. Очевидно, мається на увазі, що законодавство в майбутньому стане широко використовувати це поняття.

Різновидом житла називається житловий будинок. По-няття житла нелогічно було б поширювати на багатоквартирні житлові будинки, оскільки житлом в таких випадках є квартири, що розташовані в таких будинках. Житлом визнається квартира, визначення якої дається в ст. 382 ЦК