Суд тлумачив таким чином, що підставою виникнення права власності є повна сплата пайового внеску. Цей же зміст має i ч. 3 ст. 384 ЦК . Ti обставини, що право власності на нерухомість підлягає реєстрації (ст. 182 ЦК), що право власності на новостворене нерухоме майно, яке підлягає дер-жавної реєстрації, виникає з моменту державної реєстрації (ч. 2 ст. 381 ЦК), що право власності на майно, договір про відчуження якого підлягає державній реєстрації, виникає з моменту державної реєстрації (ч. 4 ст. 334 ЦК), не можуть давати підстави для заперечення того, що відповідно до ч. 3 ст. 384 ЦК в момент викупу (повного внесення паю) член житлово-будівельного кооперативу набуває права власності на квартиру. Це не виключає видачі таким членам житлово-будівельного кооперативу свідоцтва про право власності на квартиру відповідно до п. 6.1 Тимчасово інструкції про по-рядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно , а також реєстрації права власності на квартиру.
Власники квартир для забезпечення експлуатації багатоквартирного житлового будинку, користування квартирами
та спільним майном житлового будинку можуть створювати
об'єднання власників квартир (житла).
Таке об'єднання може бути створено також власниками житлових будинків.
Об'єднання власників квартир, житлових будинків є
юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до
статуту та закону (ст. 385 ЦК України).
В зазначеній статті йдеться про власників житлових будинків, але це не стосується будинків багатоквар-тирних. Стосовно багатоквартирних будинків мова йде лише про власників квартир та про об'єднання власників квар-тир. Це відповідає системі правовідносин та термінології, що склалися до прийняття нового Цивільного кодексу та пов'язані з речовими правами власників квартир у багатоквартирному будинку. Так, у ч. 3 ст. 10 Закону "Про прива-тизацію державного житлового фонду" використовується поняття "об'єднання індивідуальних власників квартир...", що не може бути віднесене до категорії вишуканої словесностi, але ж за змістом воно є тотожнім поняттю "об'єднання власників квартир".
У Законі "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" вживається лише поняття, що видно із назви цього Закону. В ст. 1 названого Закону визначається поняття об'єднання співвласників багатоквартирного будин-ку, в якому не зазначається ні на об'єкт права власності об'єднання, ні на об'єкт права власності членів такого об”єднання. із тексту Закону випливає однозначний висновок про те, що термін "об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" є суто умовним. Цей термін як визначений у спеціальному Законі слід переважно використовувати в правозастосовчій практиці (в тому числі i перед терміном "об'єднання власників квартир", що вживається в ст. 385 ЦК). Але ж було б помилковим з огляду на термін "обєднання співвласників" застосовувати до багатоквартирного будинку правила, що стосуються спільної власності. Законодавець був далекосяжним у своєму прагненні не поширювати на багатоквартирний будинок як об'єкт права власності положення про спільну (часткову чи сумісну) власність. Разом з тим законодавець утримався від визнання власником багатоквартирного будинку об'єднання співвласників багатоквартирного будинку. I це теж виявилось глибоко продуманим кроком, бо власникові квартири було б важко погодитись з ситуацією, за якої його право власності на квартиру як частину житлового будинку поєднується з правом власності іншого суб'єкта приватного права на житловий будинок в цілому.
Сформульовані законодавцем щодо багатоквартирно-го будинку правові конструкції добре погоджуються з земельним законодавством. Неправильним було б застосову-вати до багатоквартирного будинку ч. 2 ст. 89 ЗК України , відповідно до якої "у спільній сумісній власності перебувають ділянки... співвласників житлового будинку". Вище зверталась увага на те, що термін "співвласники багатоквартир-ного будинку" є умовним i не означає визнання власників квартир у багатоквартирному будинку співвласниками цьо-го будинку. Тому ч. 2 ст. 89 ЗК України застосовувати до багаток-вартирного будинку не можна. Спеціальні норми, що підлягають застосуванню до земельних ділянок багатоквартир-ного житлового будинку, сформульовані в ст. 42 ЗК України. Із них можна зробити висновок про те, що суб'єктом права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та яка призначена для обслуговування цього бу-динку, є об'єднання. Розміри i конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається на основі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.
Викладене не може бути спростоване посиланням на інші положення ст. 42 ЗК України, які дійсно містять в coбi низку невдалих формулювань: 1) в ній не встановлюється суб'єктивне право об'єднання на безоплатне передання йому земельної ділянки у власність, а лише визнається можливість такого передання. Цю можливість слід тлумачити як відповідне пра-во (повноваження) органу місцевого самоврядування. Оскільки мова йде про орган, що наділений владними повноваженнями, то його повноваження може тлумачитись не тільки як право, a i як обов'язок, але обов'язок публічно-правового змісту, а не приватно-правовий обов'язок перед суб'єктом, що претендує на отримання земельної ділянки. Тому в обґрунтування права на передання земельної ділянки належить посилатись на ст. 121 ЗК, яка в таких випадках має застосовуватись за аналогією; 2) в ст. 42 ЗК один раз називається "об'єднання власників", а іншого разу вживається поняття "співвласники"; 3) передбачається можливість надання земельної ділянки не тільки у власність, a i у користування, хоч суб'єктами права постійного користування земельною ділянкою можуть бути лише юридичні особи, що належать до державної або комунальної власності, а користування зе-мельною ділянкою на умовах оренди не погоджується з ха-рактером об'єкта права власності — житлового будинку.
Об'єднання власників квартир (співвласників багатоквартирного будинку) є юридичною особою. Правоздатність об'єднань співвласників багатоквартирного