У 1919-1920 рр. були здійснені заходи й щодо ліквідації пра-ва приватної власності на домоволодіння. Будівлі, розташовані поза міськими поселеннями, як правило, не націоналізувалися.

У власність держави перейшли й деякі інші об'єкти. Декрета-ми Раднаркому УСРР від 4 березня 1919 р. було націоналізовано усі благодійні установи, а від 25 квітня - лікувальні та санітарні уста-нови.

У зв'язку з широкою націоналізацією перед радянською вла-дою постало питання про організацію управління фондом держав-ної власності. Держава не могла організувати управління націона-лізованою власністю шляхом застосування звичайних цивільно-правових норм через надання юридичної автономії окремим держав-ним господарським органам, тобто в результаті створення самостій-них госпрозрахункових юридичних осіб. Управління державною власністю в цей період майже цілком будувалося на адміністратив-но-правових засадах.

Головні або центральні управління ВРНГ зосередили у своєму розпорядженні майже всі значні підприємства на території об'єд-наних радянських республік. Вони самі планували діяльність вироб-ничих підприємств та повністю розпоряджалися всією виробленою продукцією. Тому були відсутні нормальні договірні зв'язки між окремими підприємствами. Госпрозрахунок було ліквідовано, без-коштовне постачання енергією, паливом, сировиною та іншими ма-теріалами націоналізованої промисловості здійснювалося за наря-дами головкомів ВРНГ та УРНГ і в такий же спосіб здійснювався збут готової продукції. Націоналізовані промислові підприємства фінансувалися з державного бюджету. Отже, було закладено фун-дамент неефективної економіки, що яскраво виявилося пізніше. Складалася типова командно-адміністративна система у сфері уп-равління економікою.

Кооперативна власність як колективна власність дрібних ви-робників націоналізації не підлягала. 12 лютого 1919 р. УРНГ та наркомпрод України видали спільну постанову „Про невтручання місцевих органів радянської влади у справи кооперативів”. Коопе-ративні організації одержали права юридичних осіб.

Для керівництва діяльністю кооперативів у 1919 р. створили Кооперативний відділ при Раднаргоспі України. Проте поступово відбувалося перетворення кооперації, яка існувала, в соціалістичну. У резолюції з'їзду РКП(б) „Про відношення до кооперації” зазнача-лося, що споживча кооперація має перебувати у віданні наркомпроду, виконувати технічні господарські операції за його завданнями та під його контролем. 10 серпня 1921 р. Раднарком УСРР видав декрет „Про об'єднання всіх видів кооперативних організацій”, згідно з яким було проведено централізацію всіх видів кооперації та збли-ження її з державним господарським апаратом. По суті, кооперації відводилася роль допоміжного, розподільного та заготовчого апарату. У споживчій кооперації, зокрема, було ліквідовано принцип добро-вільності об'єднання і зведено до нуля роль кооперативного паю. Ме-режа роздрібних магазинів кооперації була злита з державною роз-подільною мережею і перейшла до безплатного розподілу предметів споживання приписаним до її магазинів громадянам.

Право періоду воєнного комунізму мало уваги приділяло за-хисту трудового господарства та індивідуальної власності грома-дян. Діяльність ремісників та кустарів-одинаків ставилася під конт-роль губернських раднаргоспів, які зобов'язували кустарів вироб-ляти продукцію, потрібну державі, і здавати її місцевим органам народного господарства.

Індивідуальна трудова власність користувалася лише деяким захистом закону. Заборонялися реквізиція та конфіскація речей до-машнього вжитку. Водночас за декретом Раднаркому УСРР від 1 березня 1919 р. „Про вилучення лишків одягу та білизни у бур-жуазії” широко допускалися конфіскація та реквізиція речей дома-шнього вжитку в „експлуататорів”.

Щодо дрібної приватної власності „експлуататорів” проводи-лася політика її обмеження та витіснення. Радянська влада вела суворий облік і контроль за діяльністю найдрібніших підприємств, обмежувала число найманих робітників. Для заможних селян вста-новлювалися підвищені норми здачі хліба державі. У них вилуча-лися частина землі, сільськогосподарські машини, частина худоби, всіляко обмежувалося застосування найманої праці, на практиці допускалося широке свавілля.

З відносинами власності пов'язане законодавство про спадку-вання. У березні 1919 р. Раднарком УСРР прийняв декрет „Про скасування спадкування”. Майно, залишене після смерті власників, поверталося у власність держави. Щодо непрацездатних та нуж-денних родичів спадкодавця встановлювалося правило, згідно з яким їм забезпечувалося лише „утримання” із майна померлого.

2.Розвиток цивільного права в Україні у 1921-1929 р.р.

Цивільне право було тією галуззю права, яка в першу чергу забезпечувала проведення нової економічної політи-ки. Кодифікація цивільного права розпочалася відразу ж після проголошення курсу на неп. Але до прийняття цивільного кодексу необхідно було законодавчо вирішити ряд проблем по запровадженню принципу матеріальної за-цікавленості суб'єктів підприємницької діяльності шляхом надання їм більшої самостійності в господарській діяльності.

На базі об'єднання великих державних підприємств були створені трести, які були переведені на господарський роз-рахунок. Законодавче оформлення трести отримали тільки 2 липня 1923 року, коли було прийнято декрет ВУЦВК „Про державні промислові підприємства, які діють на засадах комерційного розрахунку”. Виходячи з принципів непу радянська влада дозволила організацію і діяльність при-ватних і кооперативних підприємств.

Згідно постанови РНК УСРР „Про кустарну і дрібну промисловість і сільськогосподарську кооперацію” від 21 червня 1921 року кожний громадянин набував права вільно займатися кустарними промислами і створювати дрібні промислові підприємства.

Нова економічна політика вимагала денаціоналізації невеликих будівель. Це було зроблено „Житловим зако-ном” від 1 листопада 1921 року, який регламентував та-кож питання оренди будівель. Обсяг і межі приватногос-подарської діяльності були визначені постановою ВУЦВК „Про основні приватні майнові права, що визнаються УСРР, охороняються її законами і захищаються судами УСРР” від 26 липня 1922 року. Постановою повністю виключа-лось з цивільного обігу право власності на нерухомість. Право власності на нерухоме майно допускалося лише при умові, якщо воно не було виключене з цивільного обігу. Постанова проголошувала відновлення таких цивільно-правових інститутів, як винахідницьке, авторське і спад-кове право.

Спадкування за заповітом і за законом допускалося при умові, що вартість спадщини не перевищувала 10 тис. зо-лотих крб. Основні положення цього нормативного акту були включені в Цивільний кодекс УСРР, який