Договірні відносини між господарськими організаціями УРСР розвивалися на підставі загальносоюзних законодавчих актів про договірні кампанії. Відповідно до них Раднарком УСРР своїми постановами встановлював конкретні строки укладання договорів по окремих господарських системах.

Питанням зміцнення і розвитку договірних відносин між гос-подарськими організаціями та посиленню планового керівництва приділялась велика увага і пізніше. Так, у другій половині 30-х ро-ків основною формою договору поставки стають прямі договори, що укладаються на підставі „протокольних угод” між центрами госпо-дарських систем. Протокольні угоди визначали порядок укладання договорів підпорядкованими організаціями й основні пункти змісту майбутніх договорів. Проте вони не містили в собі конкретних поло-жень щодо прав і обов'язків сторін. Тому, починаючи з 1937 р., протокольні угоди замінюються „основними умовами поставки”, які докладніше визначали найважливіші моменти майбутніх договорів.

Зберігалася і практика постачання деяких видів продукції без укладання договорів, на підставі адміністративних актів. Так, у 1938 р. запроваджується бездоговірний порядок поставки металів і металопродукції, за яким зобов'язання виникали безпосередньо з планових показників і відомчих наказів.

У зв'язку з посиленням планових засад виникла потреба зміцнити плановий характер договору перевезення. 10 лютого 1935 р. Раднарком СРСР затвердив новий Статут залізниць СРСР, у якому підкреслювалося, що основним обов'язком залізниць є ви-конання державного плану вантажних і пасажирських перевезень. Подібний характер мали Статут внутрішнього водного транспорту 1930 р. і Повітряний кодекс СРСР 1932 р.

Інтереси розвитку соціалістичного господарства вимагали на-ведення порядку в управлінні та розпорядженні державною влас-ністю, яка стала безроздільно пануючою в усіх галузях економіки. З цією метою постановою ЦВК і Раднаркому СРСР від 29 квітня 1935 р. „Про передачу державних підприємств, будинків і споруд” заборонялися продаж і придбання державними органами цих ос-новних фондів за гроші, встановлювався суворий порядок перероз-поділу державної власності, який базувався на принципі безплат-ної передачі.

Крім удосконалення управління і розпоряджень державною власністю, велика увага приділялась також зміцненню власності кооперативних об'єднань. Постанова ЦВК і Раднаркому УСРР від 21 серпня 1935 р. забороняла примусово вилучати будь-яке майно (підприємства, споруди, матеріали, кошти тощо) у кооперативних організаціях усіх систем. Питання про вилучення цих коштів і май-на належало до виключної компетенції уряду УСРР.

На посилення відповідальності державних органів, колгоспів, кооперативних і громадських організацій за своєчасне виконання своїх зобов'язань спрямовувалася також прийнята на підставі за-гальносоюзного акта постанова ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 19 листопада 1934 р. „Про строки позовної давності”. У ній встано-влювався єдиний півторарічний строк позовної давності у спорах між державними, кооперативними і громадськими установами, під-приємствами і організаціями. Для відносин, в яких хоча б на одній стороні беруть участь приватні особи, зберігався загальний річний строк позовної давності.

Президія Верховної Ради СРСР видала 10 лютого 1941 р. Указ про заборону продажу, обміну і відпуску на сторону устаткування та матеріалів і встановила судову відповідальність за ці незаконні дії. Залишки матеріалів і устаткування мали реалізовуватися у встановленому спеціальною постановою Раднаркому СРСР порядку. На доповнення до загальносоюзних положень Раднарком УРСР 23 травня 1941 р. видав постанову про порядок обліку і використан-ня на підприємствах і будовах республіканської, обласної, міської та районної підпорядкованості і промислової кооперації зайвого устаткування і матеріалів.

Водночас істотні зміни відбулися і в галузі правового регулю-вання товарообороту і загалом торгівлі. Відповідно до загальносою-зних актів ВУЦВК і Раднарком УСРР прийняли ряд постанов про внесення змін у республіканське законодавство з питань радянсь-кої торгівлі. Приватним торговцям заборонялось відкривати мага-зини та крамниці, було накреслено низку заходів щодо викорінення перекупників.

Що стосується регулювання цивільно-правових відносин фі-зичних осіб, то тут зміст цивільного права суттєво змінився, незва-жаючи на те, що відповідні норми Цивільного кодексу УСРР не за-знали значних змін. Істотне зрушення у цій галузі цивільного права зумовлювалося насамперед тим, що приватногосподарська діяль-ність скільки-небудь значного масштабу повністю придушувалася, і пов'язані з нею майнові права, як такі, що суперечать їхньому со-ціально-господарському призначенню, на підставі ст. 1 ЦК УСРР не охоронялися законом. Хоча ЦК зберігав для приватних осіб вільний доступ до акціонерних і різних торговельних і промислових това-риств, але норми, що цього стосувалися, вже не мали практичного значення.

4.Розвиток цивільного права в Україні у воєнний час 1941-1945 р.р.

В умовах воєнного часу правове регулювання питань власності характеризувалося встановлен-ням абсолютного панування державної власності на засоби та знаряддя виробництва. У зв'язку з необхідністю перебазуван-ня промисловості на схід, а згодом - відбудови підприємств у звільнених районах, велике значення мало питання про майно державних господарських органів - основних учасни-ків цивільних правовідношень, перерозподілу їх основних фондів.

Постановою Раднаркому СРСР було розширено права наркомів СРСР, РРФСР і УРСР та