Відбувалося „зближення” державної та колгоспно-ко-оперативної форм власності. Так, відповідно до рішення Пленуму ЦК КПРС (червень 1956 р.), були передані у державну власність артілі промислової кооперації.

Зміцненню товарно-грошових відносин сприяла поста-нова Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) від 14 грудня 1947 р., якою запроваджувалося проведення грошової реформи. Було скасовано карткову систему, ліквідовано комерційну торгівлю і запроваджено продаж товарів за єдиними державними цінами. Але внаслідок зміни гро-шової системи майже втричі підвищилися роздрібні ціни.

Певні зміни відбувалися у цивільно-правому регулю-ванні особистої власності. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 р. „Про право громадян на купівлю та будівництво індивідуальних жит-лових будинків” громадяни отримали право особистої власності на одно- або двоповерховий будинок. Щоправда, житлова площа його обмежувалася 60 кв. метрами, а кіль-кість кімнат - п'ятьма. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 вересня 1953 р. замість адміністративного запроваджувався судовий порядок виселення з будинків державних підприємств, установ робітників і службов-ців, які припинили з ними трудові відносини.

Цивільний кодекс УРСР 1963 р.

Процес послаблення жорстких тоталітарних лещат розпочався в перебігу змін, що стались у першій половині 1950-х рр. у вищому державному та партійному керівництві Союзу РСР. Загальна демо-кратизація державно-політичного життя країни спонукала до гли-боких перетворень системи наявних правовідносин. Кодифікація права торкнулася майже всіх його галузей. Впродовж кількох років відбулася систематизація Кримінального (1960 р.), Кримінально-процесуального (1969 р.), Цивільно-процесуального (1963 р.) ко-дексів УРСР, було ухвалено інші кодекси й нормативно-правові акти, які сприяли вдосконаленню правової системи.

Значною мірою втратив своє значення і не відповідав тогочас-ним суспільним відносинам і, чинний впродовж 40 років Цивіль-ний кодекс УРСР. Постала необхідність підготовки нового кодексу, якого, зрештою, було ухвалено Верховною Радою Української РСР 18 липня 1963 р.

Цивільний кодекс здійснював нормативно-правове регулювання майнових і немайнових відносин з метою створення матеріально-технічної бази комунізму. Він мав сприяти охороні матеріальних і культурних інтересів громадян, а також поєднати ці інтереси з інте-ресами всього суспільства. Тому кодекс забороняв будь-які форми підприємницької діяльності.

Суспільні відносини того періоду відзначалися неподільним пану-ванням соціалістичної власності. Цивільний кодекс визнав існування трьох форм соціалістичної власності: державної, власності кооперати-вів і колгоспів та власності громадських організацій. У ньому йшлось про особисту власність. Однак в одній із статей закріплювалася норма про те, що майно, яке перебувало в особистій власності громадян, заборонялося використовувати для отримання нетрудових доходів.

З урахуванням наявних форм соціалістичної власності й повноважень власників Цивільний кодекс доповнив чинне законодавство принциповими новелами, зокрема:

1) закріплював власність профспілок та інших громадських органі-зацій як самостійної форми власності. Право розпоряджатися майном профспілкових організацій належало винятково самим власникам;

2) держава визнавалася єдиним власником усього державного майна;

3) визнавалося існування міжколгоспних організацій та об'єд-нань, а також державно-колгоспних і державно-кооперативних організацій як юридичних осіб. При цьому за правом спільної влас-ності майно могло належати кільком колгоспам, державі й колгос-пам або іншим громадським організаціям.

Ухвалений Верховною Радою 1963 р. Цивільний кодекс, серед іншого, мав на меті захист майнових прав громадян, які вступали в цивільно-правові відносини, зокрема:

- обмежив право особистої власності громадян. У разі безгосподарного ставлення до житлового приміщення, невиконання ремонтних робіт на вимогу місцевих органів влади житло в адміністра-тивному порядку могло бути вилучене, без надання іншого. За рі-шенням судових органів дозволялося вилучати й інші предмети,
якщо вони мали значну історичну чи художню цінність, а їхній власник не бажав створювати їм належні умови для зберігання. У цьому
разі власникові відшкодовувалася вартість вилученого майна;

- встановив майнову відповідальність державних органів за шкоду, заподіяну неправильними діями посадових осіб, органів ді-знання, попереднього слідства та суду;

- зобов'язав державу відшкодовувати збитки, завдані громадя-нинові внаслідок його дій, спрямованих на порятунок державного
чи колгоспно-кооперативного майна від стихійного лиха чи іншої
загрози. Відшкодовувати збитки мало те підприємство чи організа-ція, чиє майно рятував потерпілий. При цьому не мало значення,
якими мотивами керувався останній.

Розділ „Зобов'язальне право” заповнив прогалини цивільного законодавства і закріпив розгалужену систему зобов'язань, яких можна розділити на шість груп:

- зобов'язання з оплатної реалізації майна власників: обмін, ку-
півля-продаж, дарування, постачання, позика;

- зобов'язання з передання майна в користування: найм житло-вого приміщення та майна;

- зобов'язання з виконання робіт: підряд, підряд на капітальне
будівництво;

- зобов'язання на надання послуг: доручення, комісія, зберігання, перевезення, побутовий прокат, державне страхування, розра-хункові та кредитні відносини;

- спільна діяльність і конкурс;

- зобов'язання, що забезпечують відновлення порушених ци-вільних правовідносин: зобов'язання, які виникають внаслідок за-подіяння шкоди, рятування майна, безпідставного придбання чи збереження майна.

Цивільний кодекс УРСР передбачав низку заходів, спрямованих на забезпечення виконання зобов'язань. До них належали:

- неустойка (штраф, пеня);

- застава;

- порука;

- завдаток;

- гарантія, якою забезпечувалися зобов'язання між соціалістич-ними організаціями.

Законодавець надавав певну свободу сторонам у виборі способів за-безпечення взятих зобов'язань. Якщо такі способи забезпечення вико-нання зобов'язань, як застава та неустойка встановлювались і в зако-ні, і в договорі, то порука й гарантія - тільки за погодженням сторін.

Цивільний кодекс значно спростив вимоги до форми укладення