Господарський кодекс містить також категорії громадян, що не мають права займатися підприємницькою діяль-ністю.

Декрет Кабінету Міністрів України від 31.12.92 р. заборонив безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю керівни-кам, заступникам керівників державних підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого самоврядування.

Другу групу суб'єктів підприємницької діяльності складають юридичні особи - організації, що мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному або третейському суді.

Ознаки юридичної особи:

Організаційна єдність - юридична особа має внутрішню структуру, що одержує своє вираження і закріплення в його статуті.

Майнова відокремленість - лише організація, що володіє відокремленим майном, є самостійним і повноправним учасником правовідносин. Для комерційних юридичних осіб ознака майнової відокремленості конкретизована у вигляді наявності самостійного балансу.

Участь у господарському обороті від свого імені. Якщо перші дві ознаки створюють необхідні передумови для самостійної участі юридичної особи в господарському обороті, то ця ознака показує, що юридичні особи можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обо-в'язки.

4. Самостійна майнова відповідальність. Оскільки юридична особа набуває від свого імені права та обов'язки, вона має нести пов'язані з ними зобов'язання та відповідальність.

Відповідно до Цивільного кодексу України юри-дична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй на праві власності (закріпленим за нею) майном, якщо інше не встановлено законодавчими актами. Засновник юридичної особи або власник її майна не відповідає за її зобов'язаннями, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями власника або засновника, крім випадків, передбачених законодавчими актами чи установчими документами юридичної особи.

Норми про самостійну відповідальність юридичної особи ґрунтуються на ознаці майнової відокремленості. Саме тому існує роздільна відповідальність юридичної особи та її засновника (засновників) або власника її майна. Винятки з цього правила можуть установлюватися лише законом або установчими доку-ментами юридичної особи. Так, у повному товаристві його учас-ники відповідають за його борги не тільки своїми внесками в майно товариства, а й усім належним їм майном. Учасники товариства з додатковою відповідальністю можуть бути притяг-нуті до зобов'язань цих юридичних осіб.

Правоздатність юридичної особи має цільовий характер. Вона може мати права і нести обов'язки, що відповідають цілям її діяльності, передбаченим в установчих документах. Для досягнен-ня статутних цілей юридична особа може здійснювати будь-який вид діяльності, що не суперечить установчим документам і не заборонений законом.

Юридична особа має не тільки правоздатність, а й дієздатність. Вони виникають одночасно з моменту державної реєстрації юри-дичної особи і супроводжують юридичну особу протягом всього її існування.

Юридична особа здійснює дієздатність через свої органи, тобто структурні підрозділи, спеціально призначені для розробки та виявлення волі юридичної особи, які укладають угоди без довіре-ності. Органи юридичної особи можуть бути одноособовими і колегіальними, такими, що призначаються або вибираються.

Підприємницькою діяльністю мають право займатися юридич-ні особи - комерційні і некомерційні організації, причому некомерційні організації здійснюють її в певних межах як епізодичні учасники підприємництва.

В основному, підприємницьку діяльність здійснюють комер-ційні юридичні особи, основною ціллю діяльності яких є одер-жання прибутку. Отже, будь-яка комерційна організація є суб'єк-том підприємницької діяльності, у той час як не всякий суб'єкт підприємництва є комерційною організацією.

Комерційні юридичні особи можна класифікувати за різними критеріями. Якщо критерієм класифікації обрати вид речового права на належне йому майно, то комерційні юридичні особи підрозділяються на: а) юридичні особи, що володіють правом власності на майно (наприклад, господарські товариства); б) юридичні особи, що володіють правом повного господарського веден-ня майна (наприклад, державні підприємства); в) юридичні особи, що володіють правом оперативного управління майном (наприк-лад, казенні підприємства).

Якщо обраним критерієм розмежування комерційних юридич-них осіб є права їх засновників (учасників) стосовно майна юридичних осіб, то можна розрізняти: а) юридичні особи, учас-ники яких мають зобов'язальні права стосовно них (господарські товариства); б) юридичні особи, стосовно майна яких їх заснов-ники (учасники) мають право власності або інше речове право (наприклад державні підприємства).

Найпоширенішою є класифікація комерційних юридичних осіб за організаційно-правовою формою на: господарські товариства (акціонерні, товариства з обмеженою) відповідальністю і товарис-тва з додатковою відповідальністю, повні і командитні товарист-ва, державні і комунальні підприємства, а також виробничі кооперативи. У законодавстві України немає вичерпного переліку організаційно-правових форм комерційних юридичних осіб.

У законодавстві немає визначення поняття «організаційно-правова форма» суб'єктів підприємництва, однак це нове поняття є одним із тих, що часто зустрічаються і широко вживаються у законодавстві і практиці стосовно юридичних осіб.

Під організаційно-правовою формою підприємницької діяль-ності розуміють сукупність майнових і організаційних відміннос-тей, способів формування майнової бази, особливостей взаємодії власників, засновників, учасників, їх відповідальності один перед одним і контрагентами.

Як можна зрозуміти із самого поняття, організаційно-правова форма передбачає поєднання організаційних і правових ознак, що характеризують особливості як створення юридичної особи, так і її діяльності. Різноманіття організаційно-правових форм діяльнос-ті підприємців обумовлено багатьма факторами, у тому числі й тим, що кожна з форм має свої переваги та недоліки, які виявляються по-різному залежно від сфери діяльності, масштабу суб'єкта тощо.

3. Публічні вимоги щодо порядку здійснення торгівельної діяльності.

Суб'єкт господарювання провадить торговельну діяльність після його державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за наявності відповідних дозвільних документів (ліцензії, торговельного патенту тощо). Суб'єкт господарювання для провадження торговельної діяльності може