Незалежно від того, в якій із двох вищезгаданих форм здійснюєть-ся спільна діяльність, вона не є самоціллю для учасників договору, вона - лише засіб досягнення певного результату, спільної для всіх учасників мети.

За своєю юридичною природою договір про спільну діяльність є консенсуальним, двостороннім або багатостороннім, відплатним і фідуціарним.

В результаті укладання договору його учасники утворюють об'єд-нання осіб, що не стає новим самостійним суб'єктом цивільного пра-ва, але зобов'язує їх до спільних узгоджених дій в межах досягнення спільної мети.

Цей договір консенсуальний, оскільки визнається укладеним у момент досягнення домовленості щодо його істотних умов.

Залежно від кількості учасників договору та розподілу між ними прав та обов'язків він може бути дво- або багатостороннім. Однак при цьому слід враховувати, що навіть коли в цьому договорі беруть участь дві особи, їх інтереси не протиставлені як кредитора та борж-ника в звичайному двосторонньому договорі. Інтереси учасників спільної діяльності спрямовані не протилежно, а на досягнення спіль-ної для всіх мети. Тому спірним є те, чи мають в цьому договорі вза-галі місце фігури кредитора та боржника. Висловлювалася позиція, що оскільки кожна особа, будучи зобов'язаною до внесення майнового вкладу і вчинення певних дій у спільних інтересах, має право вима-гати такої ж поведінки від решти контрагентів. Але більше впевнює інший підхід, що суб'єкти цього договору йменуються не кредитора-ми та боржниками, а учасниками або товаришами. Взаємні права і об-ов'язки виникають тут у кожного учасника стосовно решти. Кожний з учасників виступає одночасно і як кредитор, і як боржник щодо всіх і кожного з учасників договору. Тому головною особливістю зобов'я-зань із спільної діяльності є те, що жодна із сторін не має права вима-гати виконання договору стосовно себе особисто і, відповідно, не по-винна проводити виконання безпосередньо щодо будь-якої іншої сторони. Така складна, переплетена структура взаємозв'язків, по-роджена багатостороннім характером відносин, не властива звичай-ним двостороннім зобов'язанням.

Питання про відплатний характер договору про спільну діяль-ність також є дискусійним, оскільки його учасники не одержують один від одного зустрічного задоволення, а діють спільно для досяг-нення загальної мети. Проте з іншого боку, внесення учасниками майнових вкладів, від яких в подальшому всі учасники одержують за-доволення, свідчить про відплатність цього договору.

Отже, у вузькому розумінні відплатності, як зустрічного задово-лення від спільної діяльності, договори можуть бути як відплатними, так і безвідплатними. Так, якщо за договором про спільну діяльність для виробництва певної продукції один учасник зобов'язується нада-ти приміщення, а другий - внести вклад обладнанням для розміщення його в цьому приміщенні, то в такій ситуації один учасник задоволь-няє свої інтереси в необхідному йому приміщенні, а другий - в облад-нанні, а відтак, можна говорити про відплатність. Якщо ж сторони об'єднують майнові та інші зусилля для досягнення спільної непідприємницької мети, то задоволення ними матеріальних інтересів від-ступає на другий план. У зв'язку з цим немає й ознаки відплатності до-говору, хоча сторони і здійснюють своєрідне „зустрічне задоволення”.

Слід враховувати також те, що відплатність договору про спільну діяльність характеризується тим, що учасник, який виконав свій обо-в'язок, має право вимагати від решти учасників відповідних дій щодо виконання договірних зобов'язань, включаючи передачу йому части-ни (частки) загальної вигоди (доходу). І це само по собі характеризує відплатність договору, тоді відплатним є навіть договір, що не має метою одержання прибутку, оскільки кожен з його учасників стає зобов'язаним виконати певні дії майнового характеру на користь інших (для досягнення спільної для них мети).

Договір про спільну діяльність є фідуціарним договором, бо між його учасниками складаються відносини особисто-довірчого характеру. Учасники довіряють один одному частину свого майна, яке за взаємною згодою використовується для досягнення поставленої мети на благо всіх учасників. В інтересах спільної справи кожному з учас-ників звичайно надається право виступати від імені всіх учасників, які вважають, що ніхто не зловживає своїми правами, а діятиме доб-росовісно. Фідуціарний характер спільної діяльності знаходить свій прояв в умовах договору, які встановлюють порядок координації спільних дій або ведення спільних справ учасників. Загальним прави-лом відносин учасників спільної діяльності між собою щодо ведення спільних справ є їх спільна згода, якщо інше не встановлено догово-ром між ними. У випадку, коли сторони договору про спільну діяль-ність уповноважили одного з учасників діяти від їх імені та за їх раху-нок перед третіми особами в спільних інтересах, вони повинні встановити обсяг його повноважень. Він визначається